Чоловік покинув мене та пішов до іншої. А через 5 років повернувся, ще й не сам, а з дитиною на руках

Жила я у невеликому селищі, де всі знали один одного. Закінчивши школу, я поступила в педагогічний інститут. Отримавши диплом, я повернулася додому, працювала в школі вчителем початкових класів та доглядала хвoрих батьків, адже вони у мене були вже старенькі. Згодом я почала зустрічатися з Олегом. Коли він запропонував мені одружитися, я була на сьомому небі від щастя. Але моє щастя тривало ненадовго…

З Олегом жили ми небідно, проте й працювати доводилося багато. З часом у нас появилася донечка, Марічка.
Коли донечці було 7 років, я помітила, що чоловік став часто затримуватись на роботі, у нього почали появлятися невідкладні справи. Нам з дочкою, він мало приділяв часу. Та я намагалася кожного разу радувати чоловіка: готувала смачну їжу, ніколи не нарікала, що я втомилася і працювати, і господарство вести, і доньку виховувати. Та Олег все одно почав віддалятися від мене.

Одного дня, чоловік сказав, що йде від нас. На той момент, я уже була готова до такого. Я уже знала, що у нас буде ще одна дитинка, але Олегу не сказала, щоб він не думав, що я намагаюся втримати його дитиною. Він пішов жити до іншої жінки та переїхав у місто. А я раділа, адже тепер він не міг дізнатися про дитину.

Мені було дуже важко одній, але я привикла усе робити сама. Марічка мені у всьому допомагала, і по господарству, і прибирати у будинку. Згодом у донечки появився братик.

Читайте також: Ми взяли чоловікову бабусю жити до нас. Спочатку все було прекрасно, але згодом я пожаліла. Мене ображають її слова, що ми нікчемні, живемо не так, як звикла жити вона

Через пів року, мені подзвонив Олег. Він привітав мене з народженням сина та запитав, чи його це дитина. Я нічого йому не відповіла та кинула трубку. Я його пробачила, та спілкуватися з ним не хотіла.

Жили ми далі втрьох. Коли Марічка трохи підросла, то почала підробляти й з сином допомагала. Мені дуже з нею пощастило. Щоправда, з татом вона відмовилася спілкуватися зовсім, хоча я їй пояснювала, що наші стосунки не повинні впливати на їхні з татом.

Через 5 років усе змінилося. Олег приїхав до нас, та ще й не сам, а з дитиною на руках. Він розповів, що дружина тяжко захворіла і її більше нема. Він сказав мені, що відразу зрозумів, що зробив помилку, та вона хворіла, і він не міг її покинути.

Незнаю, чи я правильно поступила. Якби він прийшов сам, я б його вигнала, а так мені стало шкода дитину. Я його прийняла. Згодом почуття повернулися. Люди продовжують мене засуджувати, але зараз у нас велика сім’я і я щаслива …