Я хотіла, але Дімка проти. Каже, не для того весь рік працював, щоб чужих дітей по морях возити. А я хіба винна, що у мене діти і що я їх одна піднімаю?

– А ти чому така хитра? Своїх дітей знову до мами відвезла на все літо, вона моїх не бере! Давай, приїжджай, забирай. Май совість! – сестра навіть не привіталася, а з порога почала пред’являти претензії.

Якщо чесно, мама сама не хоче брати до себе в село дітей сестри. Марина їх привозить на повне мамине забезпечення, в подртому одязі, в маленькому взутті. Причому, змінний одяг вона не докладає. Було тепло в той день, як вона зібралася їх відвозити – будуть у дітей тільки майка і шорти. А раптом холодно? «Нічого, купиш, внуки адже твої рідні» – заявляла сестра мамі. А пенсія у мами маленька – немає зайвих грошей на одяг онукам.

За нашою з мамою домовленостю, я даю їй гроші. На продукти, фрукти дітям, на одяг – хіба мало, виростуть з чогось. Нахабство сестри я засуджую: мама і так більшу частину свого життя в нас, своїх дітей, вкладалася. А зараз вона хоче трохи пожити для себе. Зібрати собі на мрію – машину. Невже, виховавши двох дочок, мама повинна ще й онуків забезпечувати? Нехай навіть всього кілька місяців в році?

– Мене Дімка на море покликав. І куди зараз своїх подіну? – продовжувала розорятися сестра.

– З собою візьми. – знизала плечима я.

– Я хотіла, але Дімка проти. Каже, не для того весь рік працював, щоб чужих дітей по морях возити. А я хіба винна, що у мене діти і що я їх одна піднімаю?

Якщо об’єктивно – то так, винна. Був у сестри чоловік, батько племінників. На ньому був і будинок, і забезпечення сімейства. А сестра тільки з подружками гуляла та гроші чоловіка просаджували по барах. Він з молодшим навіть в лікарні сам лежав. Сестра відмовилася їхати – там, бачте, кypити не можна. Два роки тому зібрав він речі дружини та виставив за двері. А сестра взяла, дітей забрала і живе тепер.

Діму у сестри я, м’яко кажучи, недолюблюю: слизький, дітей сестри завжди свaрить, неприємний тип.

Сестра почала за вмовляння:

– Може, ти посидиш? Все одно вдома стирчиш цілими днями.

– Я працюю! А не вдома сиджу. – заперечила я.

– Дома стирчати – хіба робота?

– Тобі-то звідки знати, як робота виглядає? Ти і дня в своєму житті не пропрацювала! Все, вибач, але розмова закінчена, мені ніколи. – я наполегливо почала випроваджувати сестру.

Через годину пролунав дзвінок телефону. Я подивилася на екран телефону – номер невідомий. Вирішила відповісти – раптом новий замовник? Я помилилася – своїм дзвінком мене «ощасливив» Діма.

Читайте також:  чоловік повірив своїй матері а не мені і вигнав мене з дому

– Чуєш, куpка! Дітей забирай, по-доброму! Прямо зараз руки в ноги і в село! А то сам приїду, привезу. І не факт, що довезу цілими і здоровими!

Я отетеріла і відключилася. Буду я ще з хамами всякими розмовляти, образи і погpози вислуховувати. Але мамі вирішила зателефонувати, про всяк випадок, щоб моїх дітей ні з ким нікуди не відпускала.

Сестра подзвонила мені через два дні. Ридаючи в трубку, вона повідала мені, що Діма поїхав на море з якоюсь малознайомою дівчиною.

– Все через тебе! Ти мені життя зруйнувала! Як я зараз жити буду, без мужика в будинку? Хто нас годувати буде?

Як на мене – краще однієї ніж з таким як Діма. Я б, на місці сестри, взагалі спасибі сказала за те, що від подібного залицяльника позбавили.