Доля письменника

У дочки письменника Корнія Чуковського, Лідії, була важка доля. Як, напевно, у всіх майже правдивих і великодушних людей, здатних на самовідданість і відданість.

Ось Лідія Чуковська любила Ахматову. За талант, за розум, а поезію, – діяльно любила. Допомагала продукти добувати, прибирала в кімнаті поетеси, голову їй мила, хоча та цілком могла і сама помити волосся, – це не дуже важко зробити навіть в тазику.

Потім Ахматовій дружба набридла. Так теж буває. Але не про це мова. Це просто опис ситуації, коли один виштовхує іншого зі свого життя, зі своєї кімнати, – просто стало тісно. І голову допомагають мити інші люди. Жодних образ, критики, – людські стосунки складні, їх іноді зі сторони не зрозуміти.

Чуковська записала в щоденнику радісну подію. Настільки радісну, що треба було її записати в щоденнику. Анна Андріївна отримала за переклади гонорар. І купила собі пальто, капелюшок і навіть рукавички! Тепер є пальто у Анни Андріївни. Є капелюшок! І рукавички є. Як це прекрасно, чи не так, що всі ці речі з’явилися у Анни Андріївни!

І стискається серце, коли це читаєш. Чи багато людей запишуть в своєму щоденнику радісно, ​​з повним перерахуванням, що ми собі купили?

Не з заздрістю підраховуючи, не критикуючи поганий фасон пальто або дешевий капелюшок, а радісно, ​​від щирого серця запишуть таку щасливу подію в своєму особистому щоденнику?

“Яке щастя! Андрій Ілліч отримав гроші за проект і купив собі прекрасну машину! Таку гарну, просто чудову!”, “Відбулися хороші зміни! Моя сусідка Тамара купила собі нове пальто з кашеміру. Тепле, красиве, я так раділа!”.

 

 

Читайте також: Як правильно готувати плов: що потрібно робити, щоб рис не злипався, і як виправити невдалу страву

 

 

Або “мій друг дитинства отримав підвищення по роботі і йому зарплату додали. Я такий радий!”…

Щось я сумніваюся, що багато хто таке запишеь. Хіба що любляча мати, яка пишається успіхами дорослої дитини… А з друзів – хто може таке в особистому щоденнику написати щиро і щасливо?

Але розкидаються найчастіше саме такими людьми. І це зовсім не про Ахматову, – про неї і без того багато поганого написали. Незаслужено абсолютно. Це про інше.

Це про Чуковську, не надто красиву, повненьку, небагату і нещасну, яка була здатна на віддану і вірну любов. Просто так. Без винагороди. Тому що так пише, так робить і так радіє тільки той, хто любить. Хто вміє любити.

Любити – це бути щасливим, якщо інший купив собі пальто і рукавички. Або досяг чогось. Щось отримав. Це здатність радіти щастю близького. Навіть якщо ти нічого не отримуєш натомість… Але на це здатні одиниці…