Дорослі діти повинні жити окремо від батьків. Мудрість матері

Мій син привів до хати дівчну. Познайомив і сказав щоо будуть разом жити. Як будь-яка мати, я бажаю щастя своїй дитині. Хочуть жити разом – нехай живуть, я звичайно ж, не проти. Навіть запропонувала допомогти з переїздом та грошима на перший час.

Та в сина були інші плани, він був здивований, довелось пояснювати, я  зараз зберу твої речі і ви підете жити разом. Адже ви цього самі хочете.

Знімати квартиру дорого, та й нема на що – ми студенти, ти ж сама знаєш. Ми тут думали пожити. Ми тобі не завадимо.Стверджував син, але ж я сама зі свекрухою десять років жила, поки ми з чоловіком квартиру не отримали. Відносини у нас, природно, зіпсувалися.Вічні сварки та недорозуміння підпортили всім нерви.

Це зараз я їм не заважаю. А через певний час почнеться : криво дивлюся, зауваження роблю, виживаю з дому. Не треба мені такого щастя. Я пожила з свекрухою, знаю що це.

– Ні, синку. Якщо ти вважаєш себе досить дорослим, щоб жити з коханою дівчиною, постарайся забезпечити вам умови для спільного життя. А це значить бути дорослим: перевестися на заочку, знайти роботу і знімати квартиру. Але простіше і дешевше кімнату! Тоді і живіть разом, скільки душа забажає.

Але син все ніяк не хотів це приймати, та й наголошував що жити з чужими людьми в поганих умовах він не  готовий.

Ось так.  Тобто, мою квартиру в комуналку перетворити і чужу людину підселити – ми хочемо. А самі з чужими людьми жити не хочемо .

– Іра, Ви любите мого сина? Хоча, напевно любите, раз хочете жити разом.

– Так. Я люблю Вашого сина. Дуже.

Читайте також Хоче виселити внуків, щоб здавати квартиру в оренду!Загризти за квадратні метри, причому своїх же.

– Ви любите один одного, а з коханим рай і в курені. Правильно я кажу, Іра?

– Та правильно. Я і на комуналку згодна, аби разом.

–Іра буде тобі вдячна мені і сину за мою відсутность. Влаштовуйте своє життя без мого контролю і участі. Але щодо комуналки не переживайте – буду додавати, щоб на квартиру вистачало.

Через півгодини закривши за дітьми двері, я розридалася. Аж надто великою була спокуса молодь у себе залишити: і син поруч, і невістка під наглядом.

Але не можна – дорослі діти повинні жити окремо від батьків. Я свою справу зробила – виростила. Прийшла пора відпустити сина у вільне плавання “.