Хоче виселити внуків, щоб здавати квартиру в оренду!Загризти за квадратні метри, причому своїх же.

Після весілля внуки попросились до бабусі пожити, перший час поки не зможуть дозволити собі житло.Не хотіла  старенька , але відмовити теж було якось незручно. Ірина хотіла здавати кімнату, адже на пенсію тяжко прожити.

Весілля було вже  десяти років назад, а діти так і не переїхали. Грошей молодята не накопичили, та це й не дивно. У них двоє дітей, старшій дівчинці сім, молодшій рік. Невістка сидить в декреті, працює один син. В останні роки ледве зводять кінці.

Ірина яка змушена ходити на роботу фінансово живе краще дітей. Допомагає як може, але здоров’я вже не то, хоче йти на пенсію. Треба ще пожити для себе, хоч кілька років, поки сили є. Здоров’я поправлю, свою квартиру в порядок приведу, до родичів з’їжджу, вони давно звуть. Загалом, вирішила – доробляю до кінця року і йду. Єдине, зараз треба вирішити питання з тією квартирою, а як це зробити, щоб не посваритися?

Читайте також Я стала щасливою після розлучення, шлюб губить жінок

Я сказала, що на роботі мене просять на вихід вже. Дадуть, мовляв, доопрацювати до кінця року і все. З січня я пенсіонерка, як жити на пенсію буду, не уявляю. Та внук мені  каже, не хвилюйся, звільнити тебе ніхто не має права! Це вікова дискримінація, за це зараз роботодавця по голівці не погладять! Нехай тільки спробують! Ми їм, каже, таке влаштуємо.  Працюй, каже, спокійно і ні про що не переживай! Ось так.

Сердиться Ірина та скаржиться подрузі

– Вони кілька років без дітей жили, працювали, і що? Толку немає! Вони за десять років на ноги не встали. І через рік, і через п’ять буде те ж саме! Я вже зрозуміла – в будь-якому випадку скандал буде, і я буду погана. Культурно виселити не вийде!

–ну навіщо виселяти? Це ж твої діти, онуки. У мене б духу не вистачило виселити сина з дітьми на вулицю – щоб здати квартиру чужим людям і отримати надбавку до пенсії.

– А жити мені на що тоді?

– На пенсію, як більшість людей похилого віку! Пенсія, плюс пільги, плюс своє житло – нормально прожити можна. Не в шику, звичайно. По гостям і санаторіям їздити не вийде, і на ремонт в квартирі теж, мабуть, не викроїти. Але на просту їжу вистачить цілком.

– На їжу, може, і вистачить, а на ліки? На одяг і взуття?

– Може, здати тоді квартиру синові? Ну нехай платить за проживання якусь суму? Їм зате не переїжджати, квартиру не шукати, дитині не міняти школу.

– Нічим хорошим це не закінчиться. Образа все одно буде на мене – як так, жили безкоштовно, а тепер чомусь платити повинні. Головою кивнуть і платити не будуть, і що я зроблю? Я ж не банк, і в суд не подам, якщо що, сама розумієш. Я буду сподіватися, планувати, а мені – вибач, мама, грошей немає. Навіщо мені це треба? Я краще сторонніх орендарів пущу. З ними простіше.

Діти давно вже не діти, пора їм подорослішати? У них є можливість заробляти, на відміну від мами-пенсіонерки. Нехай скажуть спасибі, що мати не просить ще і їй допомагати?

А може, це пенсіонери з нерухомістю втратили берега? Загризти готові за квадратні метри, причому своїх же. Чи не зупиняться ні перед чим. Хіба можна рідних дітей з немовлям гнати вншкуди заради нового взуття і поїздок в санаторії?