Дуже дивно та не справедливо влаштоване наше життя: про хорошу людину навіть маленька грушка може нагадати, а найрідніші люди забувають

Якось взимку серед білого дня палала хата старої жінки. В той же день, жінки не стало. Ніхто з родичів Антоніни Сергіївни сюди не навідався жодного разу. Один син далеко за кордоном. Як поїхав після школи, так більше і не з’являвся. Другого не стало разом із дружиною. Онукам бабуся не потрібна…

Стіни будинку заросли високою травою, проте вогонь не пошкодив бузку і зарості слив. І стару грушу пожалів. Зашкодив їй морозець весною — весь цвіт опав. Лиш одна грушка поспіла. Низенько висить вона дуже — рукою можна легко дістати. Вже м’яка: ось-ось упаде. Такі груші жінка свого часу дуже любила. На колінах з трави збирала. Відтрудилася жінка!

Завжди згадую Антоніну Сергіївну, вона щиро любила свою хату, берегла для рідні, все чекала когось. Корову мала, але з часом продала, немала сил і здоров”я уже за нею ходити— зосталася з курочками. Яких забрали лихі люди, як тільки старенька занедужала. Щезли відра, чавунці, сапи, вила… Натомість хтось кошенят підкинув. Годувала їх жінка постійно. Дуже сумувала за онуками. Раділа кожному, хто відчиняв її старенькі двері.

Читайте також: Я просто хотіла допомогти. Але в результаті все сприйнялося неправильно і тепер наші стосунки з невісткою знову зіпсувалися.

Дуже дивно та не справедливо влаштоване наше життя: про хорошу людину навіть маленька грушка може нагадати, а найрідніші люди забувають…