І тільки зараз я зрозуміла, що потрібно піклуватися про близьких вам людей, але й про своє особисте щастя не потрібно забувати

Усі дівчатка, ще з самого дитинства мріють знайти кохану людину та створити сім’ю. Але моїм мріям не судилося збутися. Коли закінчила інститут, я познайомилася з Андрієм та вийшла за нього заміж. Жили ми в злагоді та були безмежно щасливі. Але через рік, чоловік тяжко захворів і його не стало. У той момент, мені важко було змиритися з цим, усе моє життя перевернулос з ніг на голову.

Я не могла справитися з своїми емоціями, і не знала, як жити далі. Моя історія розпочалася ще з дитинства. У батьків, я була єдиною дитиною, вони робили для мене все, і я знала, що їм потрібно моя допомога. Я все допомагала їм чим могла. Навіть коли почала жити зі своїм чоловіком, то приїжджала до них на вихідних. Після того, як не стало Андрія, я переїхала жити до батьків, хоч у місті у мене була своя квартира. Увесь свій час я проводила з ними.

Читайте також: Суп з гарбузом і сочевицею

Через три роки, захворів тато, а потім його не стало. Я старалася підтримувати маму, адже знала, що їй дуже боляче, тому всі домашні турботи взяла на себе, щоб вона могла швидше забути про втрату. Я так і не вийшла заміж вдруге, дітей у мене також не було. Я щодня піклуюсь про маму, ось таке у мене виховання.

А зараз, коли мені уже 42, у мене є тільки робота та любов до мами. У мене взагалі не має друзів. Поступово у мене появилося відчуття, що я дуже багато чого втратила в житті. І тільки зараз я зрозуміла, що потрібно піклуватися про близьких вам людей, але й про своє особисте щастя не потрібно забувати …