Коли малий ступив перші кроки, чоловік несподівано сказав, що це не його дитина, бо хлопчик зовсім на нього не подібний.

Вони познайомилися зовсім випадково. Був дуже холодний зимовий день. Павло промерз до останньої кісточки. Треба було забігти в будь-яке приміщення, щоб зігрітися. Крім магазину парфумів, нічого ближче не було. Мужчина згадав, що йому треба подарунок для матері. З тим наміром і зайшов до середини.

Він не поспішав. Тепло приємно огорнуло його. Йому не хотілося покидати приміщення. Тому довго придивлявся, принюхувався, які б парфуми припали до смаку мамі. Але це було лиш тло для спілкування. Насправді мужчині впала в око продавчиня – чарівна граційна дівчина з вишуканими манерами. Йому хотілося побути з нею довше. Тому не квапився з вибором.

Через два дні він знову повертався повз цей же магазин з роботи. І ноги наче самі завели до середини. Дівчина мило усміхнулася на привітання. Він запросив її на каву в вихідні дні. Так вони подружилися, а згодом і поєднали власні серця.

Однак перші роки стали для них випробуванням. Сім’я хотіла мати дітей, але у них не складалося з цим питанням. Анна пройшла всі перевірки, лікарі лиш розводили руками – вона була абсолютно здорова. Обстеження треба було зробити чоловікові. Та Віктор про це навіть не хотів говорити.

Читайте також  Органічне добриво з банана, яке врятує навіть хворі рослини

Так збігло шість років їхнього спільного життя. І раптом Анна зрозуміла, що вона  чекає дитину. Чоловік трохи з недовірою поставився до цієї вістки.

Коли малий ступив перші кроки, чоловік несподівано сказав, що це не його дитина, бо хлопчик зовсім на нього не подібний. Усі про це кажуть. І сусіди, і батьки, і знайомі. Анна спершу аж розгубилася, як це він сміє таке казати. Але Віктор був невблаганним.

З кожним днем напруження в стосунках зростало, і врешті він не витримав – грюкнув дверима і пішов. В Анни закінчилися аргументи і терпіння доказувати свою безневинність.

Можливо, все б так і залишилося, коли б не один випадок. Одного дня Анна втрапила в ДТП і не вижила. Віктор вимушений був забрати малого до себе. Віддати належне, він ставився до сина з любов’ю і терпінням. Коли йому виповнилося 17 років, то батьки Віктора аж у долоні сплеснули:

-Це ж копія тебе, Вітюню!

Він аж тепер збагнув свою помилку, але не було вже в кого просити прощення.