Вони познайомилися зовсім випадково. Був дуже холодний зимовий день. Павло промерз до останньої кісточки. Треба було забігти в будь-яке приміщення, щоб зігрітися. Крім магазину парфумів, нічого ближче не було. Мужчина згадав, що йому треба подарунок для матері. З тим наміром і зайшов до середини.
Він не поспішав. Тепло приємно огорнуло його. Йому не хотілося покидати приміщення. Тому довго придивлявся, принюхувався, які б парфуми припали до смаку мамі. Але це було лиш тло для спілкування. Насправді мужчині впала в око продавчиня – чарівна граційна дівчина з вишуканими манерами. Йому хотілося побути з нею довше. Тому не квапився з вибором.
Через два дні він знову повертався повз цей же магазин з роботи. І ноги наче самі завели до середини. Дівчина мило усміхнулася на привітання. Він запросив її на каву в вихідні дні. Так вони подружилися, а згодом і поєднали власні серця.
Однак перші роки стали для них випробуванням. Сім’я хотіла мати дітей, але у них не складалося з цим питанням. Анна пройшла всі перевірки, лікарі лиш розводили руками – вона була абсолютно здорова. Обстеження треба було зробити чоловікові. Та Віктор про це навіть не хотів говорити.
Читайте також Органічне добриво з банана, яке врятує навіть хворі рослини
Так збігло шість років їхнього спільного життя. І раптом Анна зрозуміла, що вона чекає дитину. Чоловік трохи з недовірою поставився до цієї вістки.
Коли малий ступив перші кроки, чоловік несподівано сказав, що це не його дитина, бо хлопчик зовсім на нього не подібний. Усі про це кажуть. І сусіди, і батьки, і знайомі. Анна спершу аж розгубилася, як це він сміє таке казати. Але Віктор був невблаганним.
З кожним днем напруження в стосунках зростало, і врешті він не витримав – грюкнув дверима і пішов. В Анни закінчилися аргументи і терпіння доказувати свою безневинність.
Можливо, все б так і залишилося, коли б не один випадок. Одного дня Анна втрапила в ДТП і не вижила. Віктор вимушений був забрати малого до себе. Віддати належне, він ставився до сина з любов’ю і терпінням. Коли йому виповнилося 17 років, то батьки Віктора аж у долоні сплеснули:
-Це ж копія тебе, Вітюню!
Він аж тепер збагнув свою помилку, але не було вже в кого просити прощення.