Марія мовчки каялася за свій гріх, але про нього нікого не розповідала. Ночами плакала та картала себе за свій вчинок, але доньці так і не розповіла. Соромно було Марії перед дочкою

– Не розумію, чому мені так невезе. Спершу мене Михайло залишив, тепер Андрій… Що я роблю не так? — стояла перед дзеркалом Оля й запитувала у свого віддзеркалення.

Михайло бігав за Олею ще у школі, але дівчина вважала, що вона достойна кращого кавалера. Після школи Міша дуже змінився, змужнів, зустрічалися вони більше року, поки Михайло не скочив у гречку з дівчиною зі сусіднього району.

Оля була з заміжньої родини. Її мама з татом непогано заробляли, збудували великий будинок в селі. Вони хотіли, щоб дочка разом з зятем жила біля них. Тим більше Оля працювала в селі у школі.

Хата в хату жила з ними бабуся Катерина, її діти переїхали жити у місто. Дочка рідко приїжала до мами, тому Катерині сумно було. То ж вона навідувалася до Марії, то чай разом пили, то в саду сиділи один в одного. Згодом сусідки Катерини не стало, а її донька залишила ключі Марії, щоб та дивилася за хатою. В хату вона заходила зрідка, а от за садом з чоловіком доглядали.

Одного дня до села приїхав багатий чоловік й питав в людей, чи ніхто не хоче продати старі речі для музею, хоча сам чолов’яга геть на комерсанта був схожий. Марія тоді одразу згадала про старі весільні іконки баби Катерини, на які вона молилася чи не щодня ще за життя.

Марія дуже любила легкі гроші, то ж і вирішила продати ці образи.

Читайте також: Деруни запечені у духовці з грибною начинкою

– Пане почекайте-но, продам вам пару образів.

Чоловік був задоволений такою покупкою, а Марія про це нікому не розповідала. Коли приїхала донька Марії — Оксана, одразу помітила пропажу. Пішла запитувати сусідів, чи не бачили вони ікон, однак Марія мовчала, а її чоловік дивувався. Він і подумати не міг, що його дружина може таке зробити.

– Маріє! – гукнув чоловік, – тут сусідка Оксана прийшла за ікони запитує. Ти нікого підозрілого не бачила?

– От, безбожники! – й оком не моргнула. – Як так в чужий дім залізли. Може, якісь хулігани малолітні.

– Дуже шкода мені, це така сімейна реліквія, – зітхнула Оксана. – Для мами ці ікони були відрадою. Ой, нещаслива буде та людина, як святе вкрала. Це ж такий великий гріх — образ красти.

…Оля була красива та розумна дівчина, однак за молодості так і не знайшла своє щастя. У неї було багато залицяльників, але ніхто так і заміж її не взяв. Згодом вона перестала знайомитися з чоловіками. Після того, коли доньку залишив Андрій, її мама Марія згадала про ікони та Оксанині слова.

Марія мовчки каялася за свій гріх, але про нього нікого не розповідала. Ночами плакала та картала себе за свій вчинок, але доньці так і не розповіла. Соромно було Марії перед дочкою …