Мені було прикро чути такі слова від коханої дівчини. Це був останній вечір, який ми провели удвох

З Софією ми познайомилися ще в інституті. Вона була дуже вродлива та розумна, за нею завжди бігало багато хлопців. Коли я її побачив, то відразу закохався в неї. Ми часто ходили гуляти, спілкувалися по телефону, я знав про неї все більше і більше і мені це подобалося.

Софія мала хорошу роботу і заробляла непогані гроші. Я теж вирішив не відставати. Влаштувався я у хорошу компанію в якості помічника директора. Я дуже старався та добре виконував свої обов’язки, тому з часом мене підвищили на посаді.

Софія вирішила покликати мене в ресторан на вечерю. Я відразу погодився, тому що я  постійно працював і не мав часу на зустрічі та прогулянки.

До ресторану ми вирішили піти через парк, щоб хоч трошки погуляти та поговорити. І тут до мене підійшла дівчинка і попросила грошей на булочку. Я не задумуючить витягнув 200 гривень і дав її. Дівчинка сказала, що це дуже багато, але я наполягав і віна погодилася їх взяти.

Читайте також: Осіння страва: оладки з сочевиці і кабачка

І тут Софія промовила слова, які мене дуже розчарували.

– Для чого ти дав ці малій вертихвостці гроші. У неї ж батьки є і нехай годують її. Кожен має платити сам за себе. Ненавижу жебраків…

Я здивованим поглядом подивився на Софію, але не став нічого їй говорити. Мені було дуже прикро це чути, адже я ж сам з бідної сім’ї, і я прекрасно розумів цю дівчинку.

Софія зомовила собі дороге вино, салат, десерт, а я просто попросив принести мені чаю. У кінці, коли офіціант приніс рахунок, я попросив його, щоб він розділив нам рахунок. І тут Софія з підвищеним голосом промовила:

-Ти що ненормальний? Ти зобов’язаний заплатити за мене.

Я не стримався і сказав.

Коли ми йшли у ресторан ти сама сказалa, що кожен повинен платити сам за себе. Ти добре заробляєш, тому можеш заплатити за себе сама…