Мені соромно признатись батькам що мій чоловік алкоголік, я так далі жити не можу

Мені було 24 роки. Я любила пробіжки вранці і захоплювалася йогою. Заробляла на життя, вигулюючи собак. Я відразу гуляла з декількома тваринами.

Господарі із задоволенням давали мені своїх вихованців, так як після прогулянки зі мною собачки втомлювалися, і сил не залишалося на псування домашніх тапочок і меблів.

Так, після чергової пробіжки з двома хаскі, я знайшла собі хлопця. Як завжди, бігала з собаками по парку і так захопилася, що не побачила виїжджає велосипедиста з повороту.

Загалом, він на мене наїхав, я впала в сторону, тягнучи за собою собак, обідрала лікоть і коліно.

Хлопець лежав з велосипедом в іншій стороні, швидко встав і підбіг до мене. Почав вибачатися, подав мені руку і провів додому. Будинки замазавши все зеленкою, я відвела собак до господарів.

Повертаючись, кульгавий ходою, додому побачила того самого хлопця несе мені морозиво. «Дівчино, це вам в якості вибачень. Мене до речі, Сергій звуть», – почула я.

Мені стало навіть трохи смішно, сама «стрибнула» під велосипед, а хлопець вибачається. Так ми і почали спілкуватися.

Кожен день гуляли в парку. У нас зав’язалися стосунки. Я познайомила його зі своїми батьками, Сергій приніс торт і пляшку шампанського. Ми сиділи, розмовляли про те, де і на що будемо жити.

Читайте також: Однак скоро було вже не до сміху. Чоловіка обстежили і поставили діагноз. Жити в квартирі з психічно хворою людиною, з огляду на, що в будинку діти – просто страшно.

Коли Сергій пішов, мама сказала, що він їй не дуже сподобався – сильно правильний якийсь. Але я не звернула уваги на її слова. І ось через рік Сергій зробив мені пропозицію. Я з радістю погодилася.

Ми зіграли весілля і зняли однокімнатну квартиру. Життя було прекрасне, Сергій кожні вихідні купував пляшку вина або шампанського і влаштовував романтичну вечерю.

Ще він любив розслабитися після роботи і випити маленьку пляшечку пива з рибкою. Це було раз або два в тиждень, я не звертала уваги, адже він же трохи.

Незабаром почав запрошувати друзів в гості «попити пивка». На мої докори, говорив: «не гнівайся, ми трошки і спати».

Так через півроку Сергій почав спиватися, це був зовсім інша людина, його вже не цікавив велосипед, він прогулював роботу, і навіть я пішла на другий план.

Все, що його цікавило – це посидіти з друзями десь в барі і випити пива або горілки. Дійшло до того, що чоловік приходив п’яний, і просто засипав на порозі.

Іноді у Сергія були «світлі дні» і лише тоді я могла з ним поговорити, намагалася запропонувати лікування, але у відповідь чула: «Ти що мене за алкаша вважаєш?».

Одного разу чоловіка відвезли на швидкій – перепив. Після десяти днів проведених в лікарні, погодився на лікування. Він пробув місяць під наглядом лікарів.

Приїхавши додому, знову почав доглядати за мною, вийшов на роботу. Я не могла натішитися, що всі біди позаду. Але незабаром Сергій зустрів старого друга, з яким давно не бачився.

Той запропонував випити трошки за зустріч. Чоловік довго відмовлявся, але все ж погодився. І знову все спочатку, чоловік почав прогулювати роботу, йшов в запої.

Я більше не можу так жити, батьки нічого не знають, впевнені, що у нас все відмінно. Мені соромно їм зізнатися, адже це мій вибір. Але і терпіти ці п’янки-гулянки немає більше сил.