Перейти до вмісту

Однак скоро було вже не до сміху. Чоловіка обстежили і поставили діагноз. Жити в квартирі з психічно хворою людиною, з огляду на, що в будинку діти – просто страшно.

Те, що з чоловіком коїться щось недобре, Ірина стала помічати року два або три назад. Тоді вона пов’язала це все з захопленням комп’ютерними іграми.

До цього був цілком нормальний чоловік, ледачий, але в міру, з дітьми допомагав, гуляти ходили, на природу їздили. В інтернеті тільки новини дивився.

А потім розворушились ці ігри, і почалося. Приходив з роботи і відразу летів до комп’ютера – мало не в пальто і в шапці, і відірвати його було неможливо. Вечори і ночі до світанку проводив, втупив в екран.

Як підліток, чесне слово, хоча в шлюбі п’ятнадцять років, двох дітей виховують. Хоча, чесно кажучи, дітей в основному виховувала тільки Ірина. Школа, садок, обіди, вечері, уроки, заняття – це завжди було на ній. Як, в принципі, в багатьох знайомих сім’ях.

Звичайно, Ірина це не подобалося. Старший тоді якраз пішов в перший клас, маленький був зовсім малюк, і Ірина просто розривалася – погуляти з одним, позайматися з іншим.

А чоловік незворушно сидів перед монітором, повернувшись до сім’ї спиною. Ірина намагалася відволікати, розмовляти, залучати до справи сім’ї, кудись його тягла – і у відповідь все частіше отримувала агресію, грандіозний скандал.

Зрештою, як пояснила собі Ірина, чоловік придумав безвідмовну тактику: буквально на порожньому місці влаштує сварку, заведеться, разоряться до пропасниці, б’ют об підлогу стопку тарілок, розколошматили на друзки об косяк табуретку, а потім пару днів сидить типу ображений перед своїм комп’ютером , не розмовляє, на питання не відповідає, і ніхто його не чіпає.

До останнього часу Ірина була впевнена, що це все гра, спектакль, розрахований чоловіком на те, щоб від нього відчепилися. Ну тому що нормальна людина від нормального питання. Просто йому так зручно – потім можна прикинутися скривдженим і сидіти дутися у комп’ютера хоч день, хоч два.

Читайте також: Заради нового кохання я зрадила не тільки чоловіка, але і дочку

– Йти тобі треба від нього! – в один голос стверджували подруги. – У нього ж залежність від ігор, такі люди як п’яниці. Це невиправно! І потім, просто страшно – сьогодні табуретку об косяк, а завтра про твою голову. А поруч діти!

Розлучатися? Можна, звичайно, тільки йти куди? Двоє дітей, квартирка-живопирка, яку на дві які розміняти, та й зарплата Ірина – смішна, на неї трьох не витягнути. А захоплення це іграми – може, і пройде коли-небудь. Награється рано чи пізно. Адже зовсім недавно був нормальна людина.

– Та ти подивися навкруги, у всіх проблеми! – говорила Іринена свекруха. – Тут хоч мужик не п’є, баб не водить, весь час вдома, з роботи бігом біжить, – чого тобі ще треба? А не подобається – скатертиною дорога, йди. Сама знаєш, його-то тут же підберуть, а ось тобі з двома дітьми влаштуватися буде непросто.

Якось Ірина розговорилася з жінкою на дитячому майданчику, ну і незнайомій людині взяла і вилила всі проблеми в подробицях. Жінка чомусь стривожилася і настійно порекомендувала показати чоловіка психіатра.

Ірина , швидше за все, в черговий раз б просто відмахнулася від радники, але саме в цей вечір відбувся особливо потворний скандал з чоловіком, і Ірина вперше серйозно злякалася, навіть не за себе, а за дитину – скандал в цей раз почався через дітей .

Загалом, поставила чоловікові умову – консультація у лікаря.

Сміючись, чоловік пішов на консультацію.

Однак скоро було вже не до сміху. Чоловіка обстежили і поставили діагноз – біполярний розлад.

Звичайно, тут же все сімейство встало на ноги, батьки підключилися, поклали чоловіка в хорошу клініку психіатричного профілю на лікування. Ірина серйозно налякана, начиталася в інтернеті про діагноз.

Після виписки чоловік їде до батьків, Ірина вирішує питання з розлученням і майном. Аліментів тепер з інваліда, судячи з усього, не бачити, доведеться розраховувати тільки на себе.

– Ну правильно, хворий він нікому, крім матері, не потрібен! – бурчить свекруха. – Як гроші приносив, так хороший був, жили, незважаючи ні на що, а як біда з ним – пішов геть!

Найприкріше, що і деякі знайомі Ірини поділяють цю точку зору. Ті самі, які зовсім недавно радили йти від ігромана без оглядки.

– Ви ж вінчалися. Обіцяли бути разом і в горі, і в радості, і в здоров’ї, і в xвopoби … А тепер, значить, що? А якби ти була на його місці? захворіла, а він би тебе вислав до матері? Яке?

Ірина і сама вже не знає, як правильно.

Жити в квартирі з психічно хворою людиною, з огляду на, що в будинку діти – просто страшно.

А з іншого боку, адже жили ж раніше, а тепер-то піди йому ліки підберуть, лікування призначать, будуть час від часу перевіряти-контролювати стан.

Так-то він людина не поганий, та й п’ятнадцять років життя в шлюбі просто так на смітник не викинуть. До всього до цього, можна сказати, жили душа в душу.

Звикли один до одного, і розійтися зовсім не просто. Та й слова ці – і в хвороби, і в здоров’ї – дійсно як холодний душ. Адже недарма ж ці клятви.