Мого чоловіка як підмінили, він став чужим, уваги на мене не звертає, кожну вільну хвилину намагається втекти з дому.

Мені вже за 30, чоловік на пару років старший. У шлюбі вже 3 роки, хоча разом вже живемо 8 років. І ось настав час, що ми задумались про появу дитини.

Ми обоє мріяли про донечку, та ніяк не могли. Ми разом ходили по лікарях, здавали аналізи, проходили обстеження і ось через рік все вийшло. Побачивши 2 смужки на тесті, ми з чоловіком раділи мов діти.

Та стан виявилася проблемним – аналізи погані, та й не лише аналізи, не буду описувати всіх проблем, але, Слава Богу, з дитиною (до речі, дівчинка буде, як і хотіли обидва) все добре.

Але чоловіка як підмінили, він став чужим, уваги на мене не звертає, кожну вільну хвилину намагається втекти з дому. При цьому я не квочка домогосподарка, я працюю, спосіб життя змінився трохи через загрозу, стали менше ходити по розважальних закладах. Вчора вийшла від лікаря (хотіли покласти в лікарню на збереження, домовилася лікуватися вдома), сиділа засмучена, розповіла чоловікові, він покивав і сказав, що йде в бар з друзями. Мені хотілося провести вечір разом, потрібна була його підтримка, а він прокричав мені, що він вільний чоловік (ми в офіційному шлюбі) і сам вирішує, що йому робити.

Читайте також:Тому, коли я прямо запитала його про зраду, він не став відпиратися. Колега ж робила винуваті очі і говорила про шалене кохання.

Він уже домовився про зустріч з друзями і йде. Причому ініціатором зустрічі був він, а не друзі. Я не примхлива , я не посилаю його в січні за полуницею і не плачу кожні 10 хвилин, але невже я не маю права розраховувати на розуміння і підтримку чоловіка у такій ситуації?

Я сказала чоловікові, що потребую його підтримки і попросила перенести зустріч, він заявив мені, що я маніпулюю своїм станом, грюкнув дверима і пішов. Вже не розмовляємо третій день. Я природно нервую, пробувала поговорити з ним вранці, він сказав, що я повинна його розуміти, я не права і поїхав на роботу у свій вихідний день.