Моя свекруха може приїти та взяти в мене в хаті речі без мого відома.Причому це можуть бути доволі дорогі та потрібні мені речі.

Моя свекруха може приїти та взяти в мене в хаті речі без мого відома. Але бере вона не для себе, а для своєї молодшої сестри – вони живуть разом, різниця у віці у них велика і, можна сказати, свекруха її виростила. Виходить, що тітка мого чоловіка старша нього всього на 5 років.

То мати чоловіка бальзам мій забере, то з морозилки м’ясо дістане, що я на котлети накрутила. Якось нову утюжок для волосся відтягли, не спитавшись, як зазвичай. Я до нього кинулася, відразу про свекруху згадала, подзвонила їй:

– Вельмишановна Матінка, чи не зволите Ви відповісти, де ж моя чудо-плойка для кучерів моїх неслухняних?

– Ой, я її Тані віддала, у неї своя згоріла, їй треба. А ти собі новий купиш. Все, не можу говорити. – і гудки в телефоні.

А тут у нас з чоловіком річниця весілля, 5 років. Запросив мене чоловік в ресторан з такого приводу. Сукня підходяща у мене є, а ось про туфлі я забула 4 роки тому. І вирішила я до сукні туфельками новими розжитися.

На 9-сантиметровій шпильці, чорна класика з червоною підошвою, сидять – як влиті, каблук не відчувається. На ногу напнула – не йду, а пурхаю! Розорилася, купила. Задоволена! Стоять туфельки на поличці в передпокої, чекають свого зоряного часу.

За тиждень до річниці весілля:

Затримали мене на роботі. Подзвонила я чоловікові, поплакалась на начальство несправедливе. А чоловік і сам не встигав за малою в садок. Мамі подзвонив, попросив забрати. Свекруха на роботу до чоловіка зайшла, в садок заїхала і внучку додому до нас повела. Ось тільки я про це не знала. Як чоловік потім буркнув:

– Менше знаєш краще спиш.

Прийшла я з роботи о десятій годині вечора. Знімаю кросівки, на поличку їх ставлю поруч з туфельками новими красивими. Туфлі? Де туфлі?

– Борисе! Де мої нові туфлі? Тут стояли, з ранку особисто їх бачила! – завила я на всю квартиру, як лань порaнена.

– Які туфлі? У тебе цього взуття – купа. У шафі дивилася? – чоловік зовсім проблеми не бачив.

– Яка шафа? Вранці тут стояли! Ось, на цьому самому місці! – тицьнула я пальцем. – Хто був? Ти дитину сам забрав? Чи мати твоя приходила?

– Мама приходила, я не встиг би. – зітхнув чоловік.

Я дістала телефон, набрала номер.

– Матінко! Ви ж знаєте, навіщо я Вас турбую в таку пізню годину?

– Ні, Невістонько, не знаю. Я вже спати збираюся, говори по справі.

– Туфлі мої, в передпокої на поличці стояли, новенькі, чорненькі. Де вони? – поцікавилася я.

– У Танюші. У тебе багато взуття, я думала – ти й не помітиш. Повернути не зможу – вона каблук зламала. Нові купиш. – і гудки.

Чоловік відповів так само, як і на всі попередні факти злoдійства:

– Купуйте, ми не збідніємо!

Щож, я такі туфлі виберу, щоб мало iнфaркт від цінника не трапиться! Щоб він по п’ятах за маманькою по квартирі ходив, наглядав, щоб до рук її нічого не прилипло!

Через 2 дні в магазині.

– Ти з глузду з’їхала? Так я собі комп’ютер новий купити можу!

– Можеш купити новий комп’ютер. – погодилася я. – Але не купиш! Твоя мати туфлі вкpала, відшкодовуй! Я хочу ці!

Читайте також: Готуємо святкові імбирні пряники.

– Але ось, дивися, які гарні, і коштують в три рази менше, їх забирай! – чоловік тицьнув мені під ніс якісь калоші.

– Вони незручні. Мої, які твоя мати вкрала, були зручні. І я не винна, що зручні для мене туфельки залишилися тільки по такій ціні. Ти ж не бачиш нічого стрaшного в тому, що твоя мати у нас крaде. Як ти там говориш? «Купимо – НЕ збідніємо!» Купуй, кажу!

Додому я летіла, як на крилах. Нове взуття було ще краще, красивіше, зручніше і дорожче, ніж ті, що свекруха стягнула. Коли ми з чоловіком підходили до під’їзду, подзвонила мама чоловіка:

– Синку, я до вас заїду сьогодні, бабуся зелень заморожену передала, а у мене в морозилці місця немає, нехай у вас зберігається, я потім заберу.

– Ні, мама, сьогодні не заїдеш! І взагалі більше не заїдеш! Твій останній візит обійшовся мені дуже дорого! Давай ти поки забудеш мою адресу, на рік-другий, добре?