Можливо  нарешті перестануть: семеро діток, вважаю, і так вже дуже достатньо!

Побачивши, що у дочки знову, вже всьоме, круглий живіт, я зібрала речі, здала свою квартиру і поїхала до сестри у Львів. Тошно мені вже від неї і її дітей, нехай самі няньчать! А я хоч поживу для себе. Родичі і рідні мене не розуміють.

Моя єдина дочка вийшла заміж за гарного хлопця. Але якоїсь віри не православної. І почалося! Рік – і в них дитина. Спочатку цьому всі раділи, а я допомагала, чим могла. Я живу сама, з чоловіком розлучилися ще 15 років тому, нового я не зустріла.

Читайте також Раніше, коли ми тільки одружитися, я не надавала значення цьому, оскільки грошей вистачало. Але тепер ми стали заробляти менше.

Тому, звичайно, всі свої сили, всю себе віддавала дочці й онукам.
Можна сказати, я багато років ходила до них, як на другу зміну роботи. Кожного дня після своєї роботи, а на вихідних – на цілі дні. Два роки тому я пішла на пенсію, то й зовсім у дітей, як кажуть, прописалася!

Прибирання, приготування їжі, прання, прасування, відвести-забрати старших в садочок-з садочка – все це на мені, бо зять на роботі, а
дочка з малечею і з постійним животом…

– Змарніла ти, Олено, зовсім! – якось сказала мені сестра в один з нечастих своїх приїздів. – Кидала б отут усе це, та до нас! Вони з чоловіком живуть у Львові, вдвох у трикімнатній квартирі. Діти виросли, тож міста у них вдосталь. Батьків наших вже немає, в тому самому місті, де живу я, живе ще наш третій брат з родиною і інші родичі по мамі і по батькові.

Я тоді відмахнулася від сестри: мовляв, як же я доню покину?
Але, чесно, побачивши недавно, що у дочки знову, вже всьоме, круглий живіт, я зібрала речі, здала свою квартиру і поїхала до сестри у Львів, назовсім.
Тошно мені вже і від дочки і від її дітей, нехай самі няньчать!

А я хоч поживу для себе. Родичі і рідні мене не розуміють, говорять за спиною, що я єдину дитину без підтримки залишила, онуків покинула. Але ж у них є батьки!

Але мені байдуже! Тут сестра мені підробіток знайшла, через день працюю в магазині у її знайомої. Дуже мені тут подобається! За дочкою і онуками навіть не скучаю, хоч вже півроку минуло.

Звісно, весною я до них поїду, але жити точно не повернуся! Гроші, які мені квартиранти платять за квартиру, я ділю навпіл: половину собі, половину – дочці. Так що я все одно їм допомагаю. Але тільки фінансово і не більше, досить з мене!
Не знаю, як вони там справляються, ми майже не спілкуємося зараз з донькою, вона на мене ображена. Але якось же справляються! Можливо  нарешті перестануть: семеро діток, вважаю, і так вже дуже достатньо!