Ми з дружиною об’їздили всіх лікарів, були навіть у гадалок та цілителів, ходили у церкви та молилися перед іконами. Нічого так і не допомогло, у нас все частіше почали опускатися руки.

Хочу вам розповісти про те, що мене покинула дружина. Зараз у квартирі просто нестерпно бути наодинці зі своїми думками. Тепер я просто терпіти не можу вихідні, рятує тільки моя робота. Ви не думайте, я не запиваю своє горе алкоголем. Я досить хороший хлопець, мені виповнилося 28 років, не вживаю спиртного та не курю.

Я навчався на юридичному факультеті. Дякуючи моїм батькам, ми з дружиною жили у новій двокімнатній квартирі. Обидва ми працюємо на досить престижних роботах, отримуємо високу зарплату.

Моя дружина неймовірна жінка, вона симпатична, скромна, добра. Вдома завжди все чисто та наготовлено. Після роботи я завжди йшов додому, тому що там мені було комфортно та спокійно, там чекала на мене моя друга половинка.

Можливо, у вас виникне запитання: «Так чого тобі не вистачає? Багато хто тільки мріє про таке життя. Просто живи і насолоджуйся!».

Мені зовсім не хочеться більше радіти та насолоджуватися життям. Я безплідний. В ранньому дитинстві я переніс хворобу під назвою свинка. памятаю лише те, що довго лежав у лікарні та не відвідував школу. І ось через 20 років хвороба про себе нагадала.

Читайте також І ось вони зараз сіли на шиї своїм мамам та голосно сперечаються, хто ж буде отримувати декретні гроші.

Ми з дружиною об’їздили всіх лікарів, були навіть у гадалок та цілителів, ходили у церкви та молилися перед іконами. Нічого так і не допомогло, у нас все частіше почали опускатися руки.

Дружина стала уникати мене, більше не проводили вечори разом, сиділи кожного разу в різних кімнатах, я читав новини, а вона дивилася телевізор. А одного разу, поставила мене перед фактом, що її подруга знайшла для неї хорошу роботу в Києві, вона погодилася на цю пропозицію, бо поки молода і хоче розпочати життя з чистого листка.

Наступного дня вона зібрала речі та поїхала. Про свою хворобу я дізнався лише через два роки після одруження. Я не знав, що вона може спричинити такі ускладнення.

Тепер я пригадую слова своєї мами. Я пригадую її сумний погляд на нашому весіллі та незрозумілі слова: «Ой, дітки, що ж я роблю!».

Тоді я не звернув на них уваги, а тепер розумію страшний зміст цих слів. Я прекрасно розумію, що на цьому життя не закінчується. Десь у нашому прекрасному місті точно є самотня жінка з дитиною на руках, якій я можу стати чудовим батьком.

Але зараз пошуки розпочинати я точно не буду. Нехай забудуться всі почуття та втамується смуток, оскільки з дружиною ми прожили 5 щасливих років. Я прекрасно розумію свою дружину та те, що вона хоче мати дітей, а я на жаль, не можу їй цього подарувати. Сказати їй, щоб вона нагуляла на стороні? Вибачте, але це точно не про нас. Взяти з дитячого будинку? Дуже хочеться спочатку мати свого, рідного!

Якби я дізнався про свою біду ще перед весіллям? То як би тоді розгорталися події? Вона б продовжувала бути зі мною, чи одразу би пішла?

Навіщо мама так довго приховувала від мене цю інформацію? Адже стільки всього могло змінитися. З одного боку я розумію свою маму, вона хотіла для мене щасливого життя. Але з іншого боку — чи можливо бути щасливим такою ціною? У кожного з нас своя правда. Можливо, на мою долю не просто так випало таке випробування. Стільки думок зараз у мене в голові. А вдома далі тихо і сумно.