Минулого тижня дочка зізналася, що вони знову чекають ще малюка. Я, як бабуся, повинна радіти, а радості немає.

Таке подрузі не розкажеш

Минулого тижня дочка зізналася, що вони знову чекають ще малюка. Я, як бабуся, повинна радіти, а радості немає.

Це буде вже третя дитина у дочки й зятя. Але ж доньці лише 28 років, а зятю – 27. Я свого часу мала дочку в 22 роки і точно знала, що це моя перша і остання дитина.

Хоч і можливостей було менше, ніж зараз, але все одно хотілося наповнити і урізноманітнити своє життя ще чимось, крім пелюшок і пісочниць.

Читайте також Пощастило братику моєму з дружиною, нічого не скажеш!

Я виростила дочку сама з 12 років, тому що рано овдовіла. І єдиною моєю метою було – міцно поставити її на ноги, дати хорошу освіту.  З 8 класу вона займалася з репетиром додатково англійською мовою, брала участь в олімпіадах, писала вірші, публікувалася в газетах.

Без проблем поступила на бюджет до університету на журналістику. Начебто були грандіозні плани і мрії, а я всіляко завжди підтримувала доньку, в чомусь ущемляючи себе.

А потім вона вийшла заміж. В 24 роки – перший онук, через 2 роки народилася внучка. І ось зараз – третя дитина. Дочка до декрету пропрацювала всього близько року, а тепер вже й невідомо, коли вона повернеться до роботи.

Навіщо, питається, було витрачати роки на отримання хорошої освіти? Стільки моїх сил і грошей вкладати? Кому тепер потрібні її дипломи?

Ви не подумайте, я всього цього, звичайно, їй не кажу. Інакше будуть конфлікти і сварки, а це ні до чого. Зараз молодь і слухати нічого не хоче від старших. Я просто для себе не можу це зрозуміти: невже їй самій подобається так обмежувати своє життя?

Що вона бачить, крім памперсів і сопливих малюків? Пелюшки, сорочечки, заколисати на сон, поміняти підгузник, покатати на гойдалках, нагодувати кашею, спати укласти одного-другого-і тепер ось ще й третього? Так проходить кожен день її життя. Невже в цьому для неї сенс?

А ще переживаю, що вони і на 3-й дитині не зупинитися. Зараз всі ці новомодні явища: годують до дитячого садка, з рук дітей не спускають, постійно якісь розвиваючі заняття… Я не розумію, звідки у неї все це в голові!

Адже вона росла сама в сім’ї, у зятя тільки один брат. Чому вони вирішили стати багатодітними – мені незрозуміло. Дуже гірко і прикро за донечку. Я не про таке життя для неї мріяла. Не можу з цим змиритися.