Пощастило братику моєму з дружиною, нічого не скажеш!

Ні, ну ти уявляєш, її тридцять вісім років, а вона ніде в своєму житті не працювала ще, хоча освіту якусь має. Інститут закінчила шістнадцять років тому і вийшла заміж. І всі ці роки сиділа у чоловіка на шиї. У неї, як на мене, навіть трудової книжки немає!

Пощастило братику моєму з дружиною, нічого не скажеш!

– Ань, ну так не можна! Якщо не працювала, то що, відразу погана, чи що? Я ось теж не працюю п’ятий рік, з дитиною сиджу. В сад спробували піти, і не вийшло, ну ти ж знаєш нашу історію! Може, і до школи доведеться сидіти, і в першому-другому класі, не знаю.

Читайте також Але вона не наважилася скасувати весілля, а він не наполіг. Любов довелося відпустити. Поплакала в подушку, перетерпіти і вийти заміж за вже нелюба.

Мене теж засудиш, як і свою невістку, так? Та ти й сама, до речі, з декрету вискочити не поспішає з другого.

Незважаючи на морозний день, у великий сніжної гірки в парку було багато народу. Стояли дві молоді жінки років тридцяти, мабуть, мами, які прийшли сюди з дітьми. Одна з них погойдувала яскраво-зелену ошатну коляску, в якій міцно спало надійно закутане немовля. Жінки наглядали за дітьми і коротали час в бесіді.

– Марін, ми з тобою з дітьми сидимо, це інше! – продовжувала тим часом розмова жінка з коляскою. – А наша невістка навіть дитини не захотіла. Тому і розлучаються зараз, знайшлася жінка, яка Денису народить… Я завжди за збереження сім’ї та проти коханок, але тут… навіть не знаю! До того все йшло…

– Слухай, а що вона робила щось шістнадцять років вдома, не працюючи? – зацікавилася подруга. – Просто так сиділа, чи що, з ранку
до вечора? Дивно. Так само почаркуватися можна… Я думала, у них принаймні одна дитина. А чому? Не хотіла?

– Чому, не знаю. Спочатку Денис не хотів, вона не проти була. Потім він захотів, спробували, але змогли, а ходити по лікарях,
з’ясовувати причини, лікуватися і боротися за дитину вона не стала. Немає і немає… Сиділа вдома, вела господарство. Вранці встане,
кава зварить, чоловіка на роботу проводить, лягає і спить далі до першої години дня.

Там чаю поп’є, в магазин сходить, ну підлогу
витре, може, пару сорочок погладить – чи ж господарство щось на двох дорослих осіб? Вечерю приготує і чоловіка чекає. Вечері, до
речі, у неї теж були без особливої фантазії. Манікюр, педикюр, вишивка, серіали, форуми до ночі…
– По салонам, чи що, ходила на манікюр-то?

– Ні, по салонам не ходила. Вона тільки вдома сидить, щоб її з дому витягнути, це дуже постаратися треба. Ні подруг у неї, ні рідних. Батьки живуть в іншому місті, з ними спілкувалася раз в рік, у свята.

– Та вже… Слухай, мені щось твою невістку шкода стало. Скільки їй років, кажеш? Тридцять вісім? Нічого собі! Ні, ну це не старість, звичайно, але і не юність, коли ось так просто взяти і все почати з нуля. Куди вона зараз піде? У чоловіка молода коханка, дитина буде, нова сім’я. Усе попереду. А у неї – ні роботи, ні подруг, ні житла, ні грошей. Бідна!

– Не переживай за неї. Не бідна – це вже точно. Найприкріше, що за роки шлюбу брат квартиру купив гарну, двокімнатну, машину змінив, придбав ділянку і почав будувати будинок. А тепер все це потрібно буде ділити навпіл з колишньою дружиною, яка ні копієчки ні в що не вклала, уявляєш?

– Аня, ну Ви ще… не вклала! Дружина вела господарство, напевно зі схвалення і згоди чоловіка. Сорочки йому гладила, вечеря готувала…

– Ну, знаєш! Без прасування сорочок він би не справився, без вечері її теж голодним не залишився як-небудь. Мало того, що він її шістнадцять років утримував  і не на хлібі і воді, а на хорошому рівні! Одяг купував, взуття, у відпустку возив! А тепер повинен їй ще й половину нажитого. Ось скажи, хіба це справедливо з її боку, взяти і забрати гроші, які вона не заробляла?
– Ну ти ж не думаєш, що вона відмовиться від своєї половини майна?