З своїм чоловіком Юрієм ми прожили 20 років. Душа в душу. Була любов і взаєморозуміння. Він завжди підтримував мене, а я його.
Я працювала директором місцевого магазину, Юрій – керував власною фірмою. Ми обоє були дуже зайнятими людьми.
Проте була у нас одна проблема, про яку ми мало говорили, але яка боліла нас обох однаково – у нас не було дітей.За 20 років подружнього життя ми перепробували все, нічого не виходило, хоча лікарі не бачили причин.Один лікар якось сказав: «Ви просто не підходите один одному. Таке буває. Можливо, в інших парах ви могли б стати батьками». Ми змирилися. До нас в гості часто приходила моя найкраща подруга Наталя з своєю шестирічною донечкою Алінкою. Дружили ми довгенько, вони практично стали частинкою нашої сім’ї. Наталя довго шукала «чоловіка своєї мрії», а коли стукнуло 30, вирішила народити дину. Хоч я і є її найкраща подруга, проте відкрити мені таємницю – хто батько – Наталя не захотіла. Сказала, що то лише її дитина, і крапка. То й я не лізла в душу зайвий раз.
Алінку ми з чоловіком любили як свою. Юрій часто дарував їй подарунки. Я бачила, як би він хотів теж мати таку донечку, як трепетно, із сльозами на очах, він обнімав і цілував її.
Та подарувати йому таке щастя я не могла. Тому багато працювала, щоб не думати. В той злощacний день я мала бути весь день на роботі, бо були важливі справи, про що зранку повідомила свого чоловіка: буду пізно, не чекай і поїш щось сам. Він, як завжди, з розумінням віднісся до моєї зайнятості. Мовляв, нічого страшного, гарного тобі дня.
Десь опівдні на роботі, я зрозуміла, що вдома забула важливі документи, тому змушена була повернутися. Двері виявилися відчиненими. Я зайшла в кімнату і побачила те, чого б воліла ніколи не бачити. Мій коханий Юрій і моя найкраща подруга Наталя «розважалися» у мене вдома, на нашому ліжку. Їм було дуже добре, настільки, що навіть не відразу мене помітили.
У мене земля захиталась під ногами. Перша реакція – не може такого бути, Господи, зроби щоб це був сон, страшний сон! Першим мене побачив Юрій. Він не злякався, радше, навпаки, зрадів, що я нарешті про все дізналася. Розмова була короткою: «Тепер ти все знаєш. Я давно кохаю Наталю. Алінка – моя донечка, наша донечка».
У мене слів не було. Чи то нестерпна біль, чи то гордість, яка завжди була мені присутня, не давали сказати ані слова. А Наталя сказала: «Пробач. Я тебе зрадила. Але я теж жінка і маю право на щастя, як і ти. Спочатку я думала, що зможу бути непомітною в вашому житті. Та з появою Алінки все змінилося. Їй потрібен батько, справжній».
Проблему я вирішила кардинально – мені треба було зникнути. І – поїхала в Італію. Спочатку було дуже важко. Я свідомо шукала собі найтяжчі роботи, щоб приглушити біль, який з’їдав мене з середини.
З часом, все більш-менш налагодилося. Я мала роботу, зняла собі в Римі квартиру, неподалік від моря. Біль із гострої форми перейшла в хронічну. Я думала, що вже ніколи і нікому не зможу повірити, а що найважливіше – закохатися. В своїх 36 є себе заживо пoxopoнила. Карло з’явився в моєму житті випадково. Вечорами, після роботи, я любила гуляти біля моря. Море давало мені сил і натхнення жити далі. Я слухала його шум, вдивлялася в його безкрайність, розуміла, що на цьому світі є щось більше за нас. Сила, яка дає нам життя, яка навіть часом вирішує все за нас.
В один з таких вечорів Карло наважився до мене підійти. Розмову почав із запитання чи люблю я море так сильно, як і він. Не чекаючи моєї відповіді, Карло продовжував говорити далі, про все і про нічого. Так продовжувалося все літо. Ми просто без зайвих зобов’язань спілкувались біля моря. Я нічого не розповідала про себе, зате Карло розповів мені про себе все. Йому 45. Лікар. Неодружений. Любить море, піцу і собак.
Щось магічно приваблеве було в цьому чоловікові. Я й сама не зчулася, як з нетерпінням чекала вечора, щоби знову зустріти Його біля моря.
Через деякий час Карло запропонував мені жити разом. Та я відмовилася. Гіркий досвід дався взнаки. Та ми продовжували наші стосунки, з кожним роком я все більше переконувалася, що Карло, він – просто ідеальний. Я закохалася. Причому так сильно, що аж самій страшно. Ні, це не була сліпа пристрасть. Це було справжнє, зріле кохання, яке приходить тільки до вибраних, до тих, хто вже щось бачив у цьому житті. І я була однією з тих вибраних.
Та доля знову підкинула мені злий жарт. Якийсь час Карло не дзвонив мені, або дзвонив дуже рідко, уникав зустрічей. І голос його став геть іншим Невже знову інша? Про таке я і думати не могла, бо вдруге я напевно цього б не витримала. Та все склалося набагато гірше. Карло захворів. Oнкозaxворювання, яке виявили у нього, дуже прогресувало, лікарі ставлять невтішні діагнози. Пролунав такий довгоочікуваний дзвінок: «Я їду з міста і буду жити далеко від тебе стільки, скільки мені призначив Бог. Не хочу, щоб ти бачила мене таким. Ти – найпрекрасніша жінка на світі. Дуже тебе люблю».
Тепер ми зрідка зізвонюємося. Карло і надалі наполягає, що не хоче, щоб я бачила його таким.
Для тіста : * борошно (1100 г) * львівські дріжджі пресовані (80 г) * цукор…
А ти стоїш, ти так стоїш далеко І дні несуть у вирій журавлі, Вже рік…
Після розлучення у мене був важкий період і постійне відчуття страху залишитись без чоловічої уваги.…
Країна-агресорка Російська Федерація намагається приєднати тимчасово окуповані території України. Наразі загарбники проводять активну підготовка до…
Звільнення Херсона стане кінцем диктаторського режиму президента Росії Володимира Путіна. Після програшу йому не вдасться…
Коли я вчилася в школі, моя вчителька з мови вважала, що я маю лінгвістичні здібності,…