Невістка виставила ультиматум: щоб вашої ноги в нас не було і ніяких телефонних розмов!

Ми дуже леліяли свого сина він у  нас один син, пізня дитина (з’явився на світ, коли мені було 35 років), зараз йому вже 34 роки, а нам з чоловіком по 69 років. Рік тому Максим одружився, його Оксані 32 роки. І у  них народилась  донечка, їй 6 місяців.

Ми з батьком Максима дуже любили і балували, син виріс егоїстом , не дивлячись на всі наші зусилля він не отримав ніякої професії, все мріє про свій бізнес, хоча вже починав і займався, але нічого не вийшло. В даний момент займається приватним візництвом (таксі).

Його дружина абсолютно непередбачувана в своїй поведінці, і як я не старалася прийняти її, як дочку, все одно вона дивиться на нас зверхньо. Думали, що з часом все вляжеться і заживемо в мирі. Не зважаючи на ніщо ми їм дуже багато допомагали та старались робити все, що у наших силах. Але позитивного результату не отримали. Але все ж надіялись, що ця жахливе відношення колись пропаде.

Читайте далі:Чому ми не хочемо дослухатись до близьких, а чуємо сторонню людину.

Настав момент і  Максим передав нам умови Оксани: щоб нашої ноги там не було і ніяких телефонних розмов!  Я його питаю: ви що, від нас зовсім відмовляєтеся? Серце защемило. Як вона може так говорити?

Їй не подобається, що ми просимо його кожен день дзвонити і говорити, що у них все в порядку, що малеча здорова і нічого їх не бентежить, але це не через те, що ми щось хочемо від них, а лише  тому, що дуже турбуємося, як не як, але він наш єдиний синок і єдина внучка, яку б хотіло бачити, як вона росте, лазить і тому подібне. Я вважаю, що 1 хвилина в день для батьків, які тебе народили і виростили – це зовсім небагато.

Живуть в моїй квартирі (мені дісталася від моєї мами), їздять на моєму автомобілі (купили ми і оформлена на мене). Чоловік мій без ноги, дуже мучиться через це, що не бачить, як росте внучка, кілька разів їх запрошували, готували смачну вечерю, але Оксана щоразу просто не хоче до нас їхати.

А тепер ось і взагалі виставили нам цілий ультиматум. Як далі жити, навіть і не знаємо. Заради чого ми ростили синочка тоді. Але надіємось на краще, що все ж таки з часом, молода сім’я переосмислить своє відношення і змінить його. Що ми заживемо як одна велика і дружня родина.