Незнаю, що робити, серце підказує мені одне рішення. А розум говорить протилежне.

Ми живемо уже 11 років у шлюбі, а от діточок досі не має. Що ми тільки не робили, були у різних спеціалістів, але поки, що все марно. Живемо ми в цілому добре, в достатку: квартира, машина є, дача теж. Любимо подорожувати, вибиратися в кіно чи ресторан. Не знаю, чого мені, окрім дітей, не вистачало… Та вже сталося те, що сталося.

Не так давно до нас на роботу прийшла нова співробітниця, Марина. Молода, красива, весела, ще не заміжня. Із самого початку вона проявляла до мене не прості знаки уваги. Я звичайно якби був не проти, все ж таки молода, красива дівчина. Тільки одного не розумів, що вона в мені, майже сорокарічному, знайшла?

Незнаю, як це сталося, але я не встояв, у нас зав’язалися відносини. Зараз я ще намагаюся їх приховувати, дружина звичайно ні про що не здогадується. Але я сам розумію, що так довго не може продовжуватися, треба щось з цими відносинами вирішувати.

І ось минулого тижня – грім серед ясного неба. Марина чекаю дитинку. Від мене! Я розгублений і радий водночас. Виявляється, причина того, що ми з дружиною досі не стали батьками – не в мені. Але… Що робити – я не знаю. Марина, вона не заміжня і звичайно хотіла б створити зі мною сім”ю, вона це не приховує. А от я… Я не знаю, як бути. Я ціную, люблю і поважаю дружину, не хочу її образити, не хочу залишити саму.

Читайте також: Від того, що незнайома мені дитина отримала своє маленьке дитяче щастя… мені реально полегшало. Правду кажуть: все, що ми робимо – ми робимо для себе.

Але можливо, Марина і наша майбутня дитинка – моє справжнє щастя і доля, а Оксана ще також зустріне своє? Але якщо ні? Весь час відчуватиму провину, що покинув її, зіпсував їй життя. Серце підказує мені одне рішення. А розум говорить протилежне…