Ніколи не знаєш, що може статися завтра, через годину чи прямо зараз. Ось і я не очікувала, що потраплю в таку історію, яку вам зараз розповім.

Якось, коли я поверталася додому з роботи, то вирішила скоротити собі шлях через парк. Після роботи я була дуже втомлена, тому хотіла як найшвидше дійти до дому. Але йдучи по парку я помітила зелену коляску. Підійшла, заглянула – нікого. Думаю, ну не могла якась мамуся забути таку велику та помітну річ. Це ж наскільки треба забігатися з дитиною, щоб не помітити пропажу.

Раптом з кущів вийшов хлопчик, десь рочків півтора-два. Гарненько та достатньо впевнено крокував, хоча все ще трішки смішно, ну ви розумієте, як ходять маленькі дітки. Він побачив мене та з широкою посмішкою, через яку його щічки стали ще пухкішими, піднявши ручки вгору потягнувся до мене. Я звісно ж взяла цього чарівного карапузика на руки та почала заспокоювати, хоча він і не плакав.

Читайте також Пекінська капуста у клярі.

Навколо не було нікого, така ця частина парку, часто безлюдна, тому я вирішила зателефонувати в поліцію. Приїхав поліцейський. Запитав як я потрапила в цю частину парку, де мій дім. Я звісно пояснила всю ситуацію, показала пальцем на свій будинок, який якраз було гарно видно з того місця, де ми були.

 

Довго він заповнював той протокол, я було подумала, що можливо він вирішив, що я викрала дитину, прямо як це буває у фільмах. Але він сказав наступне:

-Пані, не переживайте, ми будемо шукати матір, але вам доведеться взяти дитину на деякий час, поки вона не знайдеться.

-Як я його візьму? – здивувалась я. – Як я поясню це дітям та чоловіку?

-Послухайте, ви вже взялися допомагати йому, то доведіть до кінця. Ми ж не знаємо, що сталось, не обов’язково ж його хтось навмисне залишив. Тому візьміть його до себе, а як не знайдемо маму – будемо оформлювати в дитячий будинок.

Подумавши, що вже не лишати ж його, я взяла візочок з хлопчиком пішла додому. Зателефонувала чоловіку та попросила допомогти занести коляску з дитиною до квартири, бо ж на 7 поверх не виберешся самій з таким транспортом. Чоловік допоміг і вже по приходу я пояснила йому всю ситуацію. Він не розізлився, на моє здивування, а лише пожав плечима і сказав, яка я молодець, що не залишила маля в біді, бо невідомо куди б він прийшов і що з ним могло статися.

Мої ж доньки були тільки раді, адже давно просили в менебратика, а тут маленька дитинка. Вони почали обережно з ним гратися, хлопчику також було весело з моїми донечками. Як він гарно реготав. Ми з чоловіком почали ностальгувати, які наші донечки були маленькі, кумедні.

Через декілька годин мені зателефонував поліцейський та повідомив, що матір знайшлася. Все виявилось геть не так, як я собі уявляла. Виявилось, що мати знайди гуляла з ним та при цьому сама була , вже на 9 місяці. Їй стало зле, заболів живіт і вони зупинилися присісти на лавочку. Потім вона хотіла встати та піти далі але втратила свідомість. Хлопчик ж не розуміючи, що відбувається, в силу свого віку, почав гратися з коляскою та відвіз її в інше місце.

Жінку ж знайшли перехожі, викликали швидку, але не знали, що жінка гуляла не сама, бо ж ні коляски ні дитини поруч не було. Жінці потрібен був терміновий кесарів розтин, тому прокинулася вона вже аж в лікарні.

Після розмови з поліцейським, десь за пів години до нас постукали в двері. Виявилось, що це батько Марка(так звали хлопчика), Андрій. Він весь трясся, майже плакав та дуже дякував нам. Навіть гроші пропонував, але ми відмовилися.