Останні серйозні стосунки були лише рік тому. І були дуже сумними. Через подруг.

Зараз я жителька великого міста, маю власну непогану квартиру, двокімнатну, в якій сама собі даю раду і ніхто нічого не розказуватиме мені. Район в місті один з найкращих. Але в ту квартиру я нікого не приведу, досвід такий уже мала. До речі, квартиру я отримала від батьків, а не заробила на неї сама.

Мені вже 35. Досі не була нареченою та й дітей не маю. Зате маю непогану роботу, з хорошою зарплатою, а також подруг, з якими часто проводимо час разом.

Вперше я захотіла стати в подружні тенета в 23-річному віці. Я була закоханою. Мама ще була жива, а тата вже не стало. Ми з Іванком були студентами. Та якось мама сказала:

– Доню, він з багатодітної сім’ї. Там місця нема, туди ти точно не підеш. Винаймати квартиру вам буде важко, бо обидвоє іще навчаєтесь. Сюди ви не прийдете, я не пущу, для мене він чужий, ти знаєш. Хай працює, хай робить хоть щось, щоб вам було, де вити те гніздечко сімейне, інакше — не сім’я буде, а повний хаос. Подумай, Аліно. Я за твого тата вийшла, коли він вже квартиру мав. Треба, щоб чоловік тебе кудись привів. А не ти переймалась, де вам і за що жити.

Тоді я про це сказала Іванові. На нього було жалісно дивитись. Казав, що завантажений універом, ночами він працювати не буде, бо інколи й спати треба. Він тоді був аж лютим. От ми й розійшлись. Легко й швидко. Згодом я бачила його в соцмережах. Виявляється, зараз він бізнесмен, який має великі статки: будинок, машини, власний бізнес, дружину й дітей теж має. Чого на місці його дружини не я? Бізнесмени важко працюють, я це чудово знаю. То чого він не міг це зробити тоді для мене?

Читайте також:Я приїхала додому ввечері. Син солодко спав, а перед телевізором сиділа молода дівчина. Сказала, що вона няня, а мій чоловік вийшов не надовго.

Минули роки. Мені було 31 і я жила сама, без мами. Той чоловік був старшим аж на 8 років. Був розлученим, своє житло лишив дружині з дітьми, жив трохи в друга, а потім винаймав кімнату в гуртожитку. Іноді він приходив до мене і залишався на кілька ночей. Та про весілля ще не говорив, а те, що він іноді залишався в мене, мені не подобалось.

Якось він сказав, щоб я стала його дружиною. Казав, що будемо жити в мене, а за його дохід будемо жити й подорожувати. А ще наголосив, що приписуватись в мене не буде, щоб я не думала, що він зазіхає на мою квартиру.

Та я подумала. Як це? Ти, чоловік, без свого даху над головою, будеш мене вчити? Я маю привести тебе в мій дім? Нізащо!

Про кредит на нову квартиру чути не хотів. Тоді я сказала, щоб він зник із мого життя. Більше ми не бачились.

Останні серйозні стосунки були лише рік тому. І були дуже сумними. Через подруг.

Познайомили мене з ним з надією, мовляв, старший, виховний, галантний, з грошима, квартирою і без дітей. Я не кликала його до себе ні разу. Ми ходили в кіно, катались на річкових трамвайчиках. А потім він покликав до себе. І що я побачила! Маленька квартира в бідному районі! Там не було затишно. І це все? А йому цілих 37 років! І більше він ні на що не здатний до цього часу? Він мені дуже подобався, але я розуміла, що треба з цим завершувати. У мене ми жити не будемо, а в нього мені не подобається. Тож я і його кинула. Навіть не пояснювала причини.

А подруги продовжували:

– Ну що тобі треба? Кого ти чекаєш? Нащо тобі тих квартир? Ніхто в тебе її не забере, документи ж на тебе зареєстровані. Якщо буде погано, ти можеш просто сказати, щоб пішов. от і усе. Тобі 35, що ще чекати? А дітки коли? Думаєш, всі з квартирами побіжать до тебе, коли тобі буде за 40?

Але я думаю, що вони просто нічого не розуміють. Кожен нормальний чоловік має мати власне житло. Після 30 так точно! Мій дім — це мій. Я хочу мати його просто так, щоб мати, куди сховатись. Я буду чекати свого щастя і далі. І знайду. Сподіваюсь… Не така й вже й стара…