Перед одруженням мене хвилювали різні питання, але точно не ті, від яких потім прийшли проблеми.

Чоловік у мене був чудовим, але мав одну проблему — дуже любив їсти. До весілля я думала, що все зміниться, бо ж ми почнемо жити разом, обмінюватись звичками один з одним. У мене ніколи таких проблем не було, я завжди нормально харчувалась і старалась уникати шкідливої їжі. Думала, що і він почне зі мною їсти трохи менше і здоровішого, та й спортом було б добре займатись разом. Але все виявилось набагато складніше…

Не так справа в чоловікові  як в свекрусі — пані Любі. Коли Іван мене вперше привів до них на знайомство, то я одразу зрозуміла: вони всі мало не моляться на їжу. У сестри Івана був день народження, він сказав: «Нічого особливого не буде – святкуємо тихо в сімейному колі і подружка сестри прийде». Але коли я прийшла, то просто отетеріла: їжі було, як на весіллі, а то й більше! Купа салатів, холодець, піца, торти, печиво, м’ясо, суп, словом, безліч їжі! Я ще подумала: навіщо таке марнотратство, нас тільки шестеро, ми ж цього всього не з’їмо.

Уявіть мій шок, коли всі тарілки на столі були голими. Батьки чоловіка навіть працюють з їжею: тато — керівник продовольчого складу, мама — кухарка в ресторані. Вони обоє мають зайву вагу. Сестра чоловіка не товста, але й далеко не худенька. Вони мовчки поїдали все, що було на столі, навіть ні про що не говорили. Я ж не можу стільки їсти такої важкої їжі, тому від всього відмовлялась, тільки й чула: «Ти ж така худенька».

Я ще тоді зрозуміла, що там панує любов до їжі, але я й не підозрювала, що аж на стільки! Бо згодом це стало нашою проблемою…

Розмовляють вони лише про їжу. Завжди і всюди. Коли ми подали заяву в РАГС, свекруха що тільки не розказувала про те, як я маю годувати її сина. Я була чемною, ввічливою, але вдома викидала ті її папери-правила. Ми вже тоді жили азом, тож я почала втілювати свій план:салати не з майонезом, а сметаною або оливковою олією, овочеві, а не «Олів’є» через день.

Читайте також:  Настав той сумний день, коли Олеся дізналася про страшну хворобу матері, тому і до школи прийшла заплаканою.

Після одруження мені таки вдалось його вмовити худнути, я маніпулювала здоров’ям майбутньої дитини. Він терпів 2 місяці, а потім я сказала, що чекаю дитину. Після цього він ночі проводив біля холодильника, на роботі харчувався булками і знову почав набирати вагу.

Коли появилась дитина, ми вирішили більше не орендувати житло, а взяти своє в кредит. І через вмовляння свекра й свекрухи, ми купили квартиру за 10 хв від їхнього дому. Тут вже й почалось. Я годую чоловіка різним легким та корисним, а він після цього йде до мами і їсть там борщ з пельменями. Свекруха постійно його жаліє: «Бідного мого синочка голодом морять! Невістка його капустою загодувала!».

Сходити на тренування — табу для нього. Пані Люба тільки й кличе його на смаколики, а в чоловіка через зайву вагу почались проблеми зі здоров’ям. Я прошу свекруху: «Якби не ваші борщі з пельменями, не мав би  цих проблем! Перестаньте його годувати!». Але хто мене буде слухати? Вони живуть своїм життям і повчають мене, як готувати і що їхньому сину.

Якось я сказала чоловікові: «Ти не помітив, що сваримось ми лише через їжу? У нас же все добре, перестань їсти стільки нездорової їжі, прошу…». Він постійно обіцяє, але продовжує таємно бігати до мами. За місця жодного кілограму не залишив, а клянеться, що їсть лише моє. З його вагою кілограми мали б легко летіти. Обманює мене…