Історії

Настав той сумний день, коли Олеся дізналася про страшну хворобу матері, тому і до школи прийшла заплаканою.

Ми живемо у цілковитій загадковості буднів, адже ніхто не може точно сказати, що на нас чекає за годину, місяць, рік. Часто ж буває, що ми засмучуємося і вже не віримо у щасливе продовження своєї історії, чи не так? Ос так само зробила і Олеся. Жінка взагалі втратила будь-яку надію, як вона раптово з’явилася у її житті знову.

Олеся — донька вчительки, тому постійно мусіла виконувати усе, що скаже мама, аби «не спаплюжити сім’ю та родину». Ще зі школи Олеся зовнішньо не відповідала своїм одноліткам, адже значно глибше думала над усім, постійно про щось думала та аналізувала. Мама Олесі відмовилися вчителювати у класі, де навчається її донька, тому ніхто не міг дорікати за підвищені бали.

Настав той сумний день, коли Олеся дізналася про страшну хворобу матері, тому і до школи прийшла заплаканою. Подруги морально підтримували її, але намагалися згадувати про це дуже рідко.

Час плинув своєю течією, а з часом плинуло і життя. Портер мами Олесі висів у холі школи з чорною стрічкою, біля нього горіла свічки і стояли квіти.

Після того, подруги Олесі просто перестали вживати слово мама у своїх розмовах, аби не краяти серце дівчини.

Також, дівчата почали частіше звертати увагу на Олесю, але та вже немала так багато часу для того, аби гуляти та веселитися. Дівчинка постійно кудись поспішала. Частенько кликала подружок до себе додому, аби пригостити їх смачним тортиком або іншою випічкою.

Читайте також: Ігор і Андрій росли абсолютно різними дітьми. Андрій завжди намагався допомогти батькам, не просив грошей і домагався всього сам. Ігор, навпаки, звик жити на подачки. Його мало цікавило, де беруться гроші. Йому було цікавіше їх витратити.
***

Життя так склалося, що Олеся хоч і вступила до вишу, але навчатися не поїхала. Вона не могла покинути двох чоловіків, які жили разом з нею, адже ті дуже звикли до жіночої руки вдома.

Життя дівчини значно відрізнялося від стандартного життя дівчинки її віку. Олеся працювала у магазині продавцем, підробляла прибиральницею.Також, вона вирішила навчатися заочно у педагогічному університеті.

— Донечко, я бачу тебе у майбутньому вчителем. А тобі самій вирішувати, яку професію обрати, — згадувала тоді Олеся мамині слова.

Навчання в університеті дуже швидко промайнуло, а Олеся стала прекрасною жінкою. Постійно навчалася, працювала, підтримувала порядок вдома, тому часу на походеньки до парубків немала.

Минув рік її професійної діяльності, а Олесі все складніше і складніше працювалося. Для дітей вона була молодою подружкою, а колеги вважали її своєю молодшою донькою. Ось і літо, школа отримала путівки для діток на море.

— Я пропоную, щоб до моря з дітьми поїхала Олеся, — сказала вчителька-філолог і всі її підтримали.

***

Олеся вперше побачила море і раділа йому так само, як і ті діти з якими вона приїхала. Хвилі, гори та прекрасний парк — надихали її. Звісно, був і курортний романчик. У молоду і дуже красиву дівчину закохався чоловік, що працював у рятувальній станції. Як е дивно, але познайомилися вони тоді, коли в Олесі зник кудись учень, тому вона вирішила звернутися до спеціалізованих служб. Андрій відважно шукав малого, і все ж знайшов.

Відтоді, щодня Андрій та Олеся зустрічалися. Минуло два тижні цього роману і кожен з них роз’їхався до своїх міст, звісно вони обмінялися номерами.

Олеся не могла прийти до тями ще довго, адже вперше у житті зрозуміла що таке любов і відчула щось подібне.

Подруги дівчини застерігали її від біди, адже хвилювалися, аби ніхто не скривдив Олесю.

Та минув рік і слова подруг перетворилися на порожні балачки. Андрій приїхав до міста Олесі, аби зустрітися з нею. Привіз чимало красивих речей і про золоту обручку теж не забув.

Відсвяткували дуже гарне весілля, але прикро було на душі Олесі, бо немала вона рідної матері.

Мала двох дружок — подруги з дитинства, а за маму їй була вчителька української мови, яка і відправила Олесю на море з дітьми.

Зараз, Олеся п’є ранкову каву та бавить свого сина, а чоловік Андрій готує на кухні сніданок.

Олеся якось казала своїм подругам:

— Життя — це дивовижна річ, адже ти ніколи не можеш здогадатися, що чекає на тебе попереду. Я вже навіть не сподівалася на щастя, а зараз — я щаслива мама та кохана дружина. Чого мені ще треба?

— Кохана, чекаю тебе на кухні, сніданок готовий — почула Олеся такий рідний голос Андрія і подякувала долі за своє щастя.