Піти від чоловіка – це був мій добре обдуманий крок.

– З майбутнім чоловіком я познайомилася ще дуже молодою – мені було 20, а йому 26. Це були веселі та безтурботні дні. Так рік зустрічалися, а потім одружилися. Вже після весілля чоловік показав свій справжній характер. Свекруха навідувала нас мало не щодня і провокувала сварки у нашій сім’ї.

Я працювала п’ять днів поспіль і, прийшовши додому, хотіла відпочити. Але вдома мене чекав сюрприз – багато родичів чоловіка, незнайомі мені мамині друзі. На кухні була гора посуди після їхнього застілля. Я терпіла це не довго.

Згодом свекруха почала брати в мене мої речі без дозволу. То футболку, то лаки, то ще щось. Оправдовувалася тим, що я цих речей не ношу. Але моя зарплата не дозволяє мені щодня купляти нові речі для свекрухи.

Вранці вставала, щоб до роботи приготувати чоловікові сніданок, а ввечері бігла з роботи швидше всіх, щоб приготувати вечерю або прибрати після посиденьок свекрухи. Все тривало до тих пір, поки він не підняв на мене руку.

 

Читайте також Cтрава з фаршу і картоплі.

 

Свекруха сказала синові, що я ношу занадто короткі спідниці. Хоча у мене не було жодної міні-спідниці! Чоловіка почав сперечатися зі мною, а потім перейшов на крик. Тоді я сказала, що завжди буду ходити в штанах.

А коли ми лягали спати, я пошепки вимовила, що я їх ненавиджу. Свекруху і сина. Як він почув, я не знаю. Але в той вечір мені було непереливки. Вранці, замість того, щоб піти від нього, я зібралася і пішла на роботу. Принижена і ображена. Він подзвонив мені в обід. Запитав, як я себе почуваю. Я відповіла нормально. Хоча в душі це було зовсім не так.

Через тиждень сталося знову те ж саме. У мене піднялася температура і я попросила свекруху не приходити. Я відпросилася з роботи, адже мені було дуже погано. Я ненавиділа чоловіка і свекруху, але піти просто не мала сил.

Ще пам’ятаю, як я одного разу забула ключі вдома та попросила чоловіка скинути мені їх через балкон. Свекруха ж не хотіла мене взимку додому пускати. Намовила чоловіка і той сказав, щоб я сиділа на вулиці, якщо не маю голови на плечах. Це було дуже принизливо.

Останньою краплею стало те, коли свекруха познайомила чоловіка з донькою своєї подруги. Я зрозуміла, що більше не можу терпіти цих знущань. Я зібрала речі й пішла. Згодом подала на розлучення. Чоловік дзвонив до мене ще декілька разів, просив повернутися, але я перестала його боятися.

Відтоді пройшло сім років. Це для вас сім років – ціле життя. Для мене вони пролетіли швидко. Я поправилася, адже мені не шарпали нерви, зустріла хорошого доброго хлопця. Зараз у нас все добре.