Почалося все з того, що в щільному натовпі хлопчик років 10 наступив мені на ногу.

Сьогодні я образив дитину, хлопчика. І зовсім не випадково: я помстився йому за те, що він наступив мені на ногу.

І тільки зробивши цю гидоту, зрозумів, що зробив те, за що мені має бути соромно. І соромно, слава Богу, було.

Читайте також І я принципово вирішила не дозволяти чоловікові спілкуватися з його дитиною, раз він дозволив собі засумніватися в батьківстві.

Почалося все з того, що в щільному натовпі хлопчик років 10 наступив мені на ногу. Неприємно, особливо з огляду на те, що я тількивранці почистив черевики і вони майже нові. Попередню мою улюблену пару взуття зіпсувала одна дівчина, яка в метро наступила мені на ногу гострим залізним каблуком, залишивши добре помітну подряпину.

Лаятися і вимагати з неї гроші, природно, було нерозумно, тому я просто викинув ті зіпсовані черевики і купив нові. Але образа і підвищена увага до збереження нового взуття залишилася.

І вона виплеснулася на цього хлопчика. Після того, як він наступив мені на ногу, не вибачився і просто пішов далі в натовпі, я розізлився, прискорив крок і незабаром наздогнав його. Зумисне, з помітним зусиллям я наступив йому на ногу, і по його розгубленому обличчю зрозумів, що зробив це даремно.

Хлопчик не знав, чому я з таким вдоволеним торжеством на обличчі зробив йому боляче. Мені стало соромно, дуже соромно! І добре. що стало. Я зрозумів, що мстити дитині мені, здоровому дорослрому мужику, було не просто неправильно, а й нерозумно