. З чоловіком я розлучена. У нас є спільна дитина, восьмирічний син, алеколишній для нього нічого не робить. Років 3 три тому горе-татусь навіть хотів звернутися в експертизу на встановлення батьківства.
А зараз виникла така ситуація: він отримує квартиру (він військовий), йому потрібна виписка з домової книги, що дитина прописана у мене.
Я розлучилася з чоловіком, з ним практично не спілкуюся. Якщо нам доводиться спілкуватися, то обов’язково відбувається сварка з образами і взаємними звинуваченнями.
Читайте також Але я хочу бути для нього більше, ніж черговою пасією. І єдиний спосіб, що прийшов мені в голову, дитинa.
У нас є спільна дитина, восьмирічний син, але колишній чоловік для нього нічого не робить. Але й відмовлятися від батьківства незбирається.
Син жодного разу не бачив його і не знає про нього нічого, тому що років 3 три тому горе-татусь хотів звернутися в експертизу на встановлення батьківства. І я принципово вирішила не дозволяти чоловікові спілкуватися з його дитиною, раз він дозволив собі засумніватися в батьківстві.
Аліменти чоловік платити не поспішає, по півроку буває не платить, поки йому не нагадаєш, що звичайно ж супроводжується новими звинуваченнями і докорами.
Каже, що це у нього від 25% «білої» зарплати, як належить за законом, а сам на новій іномарці приїхав.
Розписку взяв, що аліменти ці мізерні привіз, не посоромився. Хотів сина забрати на вихідні, а я кажу: «Ти хоч з ним познайомся, він маленький, тебе не знає, перший раз бачить! Не говори відразу, що ти його батько, ближче познайомишся, поговориш, тоді і скажеш.
А то зараз наговориш йому всього і зникнеш знову на рік, а що я йому тоді скажу?»
Так його це сильно обурило, у нього інше бачення ситуації. З його слів, я просто залицяльника не знайшла поки що, який би на роль тата підійшов. Загалом, неприємно все це, ось теке у нас спілкування.
А зараз виникла така ситуація: він отримує квартиру (він військовий), йому потрібна виписка з домової книги, що дитина прописана у мене. А я кажу: давай ти відмовишся від нього, тобі тоді ніякі довідки не потрібні будуть і ми ніколи в твоє життя втручатися не будемо!
Він спочатку погодився, потім передумав, мовляв, не буду я відмовлятися і морально і матеріально допоможу йому, якщо буде треба. А якщо, каже, ти в суд подаси, то я і гроші і час знайду, але виграю справу!
В цій непростій ситуації я ніяк не можу вирішити: дозволити йому бачитися з сином або не варто? При мені він з дитиною навіть говорити не хоче, а намагається відвезти його до себе додому.
Я боюся залишити їх наодинці: він наплете дитині всякої гидоти про мене, познайомить зі своєю черговою пасією, задобрить його іграшками та й поїде знову на півроку або рік кудись, а мені що робити?
В татуся загострення батьківських почуттів, а синові психологічна травма може бути. Якби дійсно у мене хтось був, хто замінив би синові
тата – була б зовсім інша справа.