Поїхали до батьків чоловіка, пояснили, що в нас є де жити, і щоб не сварились. Але примирення не відбулося.

Коли ми одружувалися з чоловіком, наші мами раділи, мабуть, більше за нас. Адже дружили вони сім’ями все життя, і в душі мріяли, щоб ми з Вадимом покохали одне одного.

Вийшло так, як бажали. Про те, що відносини свекрухи – невістки, чи зять – теща, ми не думали. Росли ми разом, тому я завжди знала, що мама Вадима, любить мене, а моя мама любить мого чоловіка. Планували подальше наше життя безхмарне, щасливе. Тільки з самого початку виникали непорозуміння, на які ми не звертали уваги.

Ми, як молоде подружжя, вирішили жити окремо від батьків. А так, як житла не було, почали шукати де найняти квартиру. Виявилось, що батьки також розв’язували питання де нам жити, тільки в другому плані. Вони сперечались у кого будемо жити. Мама Вадима говорила, що в них трикімнатна квартира, тому жити ми повинні в них. Моя мама приводила докази, що в будинку більше вільного місця, і вона жде нас там. Про суперечки, які перейшли у сварку, ми дізнались, коли приїхали після відпочинку.

Читайте також Знаєте, краще б ми одразу поїхали до готелю. А то марно витратили свій час і гроші. А ту сумку, яку зібрали для чоловікових родичів – ми могли віддати сину, щоб пригостив хлопців.

Знята квартира нас чекала, з вокзалу поїхали з речами в нове житло, відпочили, а потім поїхали до батьків. Зателефонували, щоб зібрались у моєї мами, ми привезли подарунки. На наш подив в будинку були тільки мої батьки.
– Що трапилось?- спитали ми. І пішов потік образ на батьків Вадима. Ледве випитали причину сварки. На що відповіли, що у нас є житло, і спочатку потрібно порадитись із нами, потім сваритись.

Поїхали до батьків чоловіка, пояснили, що в нас є де жити, і щоб не сварились. Але примирення не відбулося. З того часу між собою вони не дружили, почали ділити, в кого ми буваємо більше, в кого менше. Мої батьки вважали винним Вадима, що я підлягаю його впливу, і не слухаю їх. Батьки мого чоловіка винною вважають мене.

В такому, не дуже приємному для нас становищі, ми прожили більше півроку. В цей час я почала нездужати, і ми з чоловіком пішли до лікаря. Він підтвердив мої догадки про вагітність, чому ми з Вадимом були безмежно раді. Але стосунки з батьками негативно впливали на мене, стала дратівлива, не хотіла нікого бачити. Рішення мого чоловіка мене не тільки здивувало, але і підтвердило, що він справді той, на кого можна покластись, і вибір мій правильний.

Вадим зателефонував спочатку своїм батькам, потім моїм. Поставив ультиматум, якщо і надалі будуть так себе вести, то ми з ним переїдемо жити в інше місто. І дитинку, яку ми ждемо не побачать ніколи. Можливо різко, але подіяло, надалі всі помирились, і нам стало жити спокійніше.