Проблема тепер тільки в одному – маму потрібно кудись дівати. Бо жити всім разом в однокімнатній квартирі буде тісно.

– Я ж все життя заради неї, заради дочки! Ростила, любила, все робила! заміж більше не вийшла … Ну ось, отримала на старості років подяку.

Свого часу, двадцять шість років тому, Варвара Федорівна приїхала в столицю з села. У місті вчилася, працювала, зустріла свою любов, вийшла заміж, появилась Вероніка. На жаль, з чоловіком не склалося.

Чоловік на той час був чоловік досить-таки спроможний, і відразу після розлучення в рахунок аліментів купив однокімнатну квартиру в місті, яку оформив на дочку.

У цій квартирі, купленої батьком для Вероніки, мама з донькою і прожили до цього дня. А кілька місяців тому Вероніка почала збиратися заміж.

Дружину привести йому було нікуди. Але це не біда – вважає Вероніка. Житло є у неї.

Читайте також: Моя свекруха хотіла, щоб я квартиру подаровану батьками, переписала на її сина.

Проблема тепер тільки в одному – маму потрібно кудись дівати. Бо жити всім разом в однокімнатній квартирі якось не дуже.

– Роби, як вважаєш за потрібне! – сказав Вероніці батько, до якого вона звернулася за порадою.

– Квартира твоя – і юридично, і фактично. Я більше нічим допомогти не можу, свій борг перед вами обома я виконав. Далі розбирайтеся самі …

Вероніка вважає, що мати цілком може зараз знімати кімнату, а на пенсії поїхати до себе на батьківщину, в той будинок, звідки приїхала в столицю багато років назад. Так, там давно вже живуть її, материні, брати-сестри з сім’ями, і Варвару Федорівну ніхто не чекає.

Але і не виженуть – частка власності у неї там є. Та й взагалі, село – це не столиця, великих проблем з житлом там немає. Влаштуватися можна, кімнату зняти у кого-небудь – на це навіть пенсії вистачить.

– А що робити? – розводить руками Вероніка. – Мені брати іпотеку? Орати без продиху з чоловіком удвох, не мати можливості ще років десять народити дитину? Маючи своє житло?

Майбутній чоловік пропонує такий варіант, але я не згодна! І знімати теж при таких даних не бачу сенсу. Мати ще не стара, їй навіть до пенсії ще кілька років. Вийде на пенсію – я готова їй допомагати.

Але віддати своє житло і піти на вокзал з чоловіком і майбутніми дітьми, щоб їй було добре – це занадто! … Вона прекрасно все життя знала, що квартира не її. Знала, що дочка росте …

За двадцять років могла б напружитися і щось купити собі