Притча про мудрість

Давно колись в Індії правив великий володар — раджа. А першим міністром у нього був
мудрець на ймення Білкул. Поки Білкул залишався міністром, вороги й думати не наважувалися про те, щоб розпочати ворожнечу з раджею і піти на нього війною.
Якось уранці раджа, умиваючись, розлив на підлогу краплину дорогої питної води. Це вельми засмутило його. Він нахилився, вийняв носовичок і заходився збирати розлиту краплину.
Білкул, котрий стояв поблизу, посміхнувся.Раджа помітив, що Білкул глузує з його скупості, і звелів спорудити на міському майдані водограй із питною водою. Білкул зрозумів, чому раджа дав такий наказ, і знову стиха засміявся.
Розгнівавшись, раджа спитав його, з чого це він так сміється.
— О володарю, — відказав на те мудрий міністр, — той, хто розлив краплину води, не поверне її, навіть збудувавши водограй!
Раджа розгнівався ще дужче. Довелося Білкулові залишити службу при дворі й переїхати  у село.

Читайте також:Користь читання книг

Правителі сусідніх країн дізналися, що міністра, якого вони так боялися, вигнали з палацу. Володарі почали вигадувати привід для оголошення раджі війни. Невдовзі правитель однієї могутньої держави вирядив до двору раджі послів із таким листом:«Негайно пришліть мені повний глек мудрості! Якщо ж не виконаєте моєї вимоги, присилайте тисячу мірок золота. А коли й це відмовитесь виконати, ми підемо на вас війною!»
Довелося раджі задуматися над зухвалим посланням. Скликав він своїх радників. Але вони теж були спантеличені такою вимогою і не могли нічого вигадати у відповідь.«Де ж це бачено, щоб мудрість можна було вмістити у глечику? Адже мудрість навіть і на таріль з голови не вичавиш! Хто ж зуміє наповнити мудрістю глек?»
Отак усі вони думали-гадали, та користі з того — наче кіт наплакав. Один тільки Білкул міг би здогадатися, як наповнити мудрістю глек.
Отож у раджі був вибір: або стерпіти цю образу й відіслати правителеві сусідньої країни тисячу мірок золота, або розпочати з ним війну, або шукати Білкула.

Послав раджа гінця до Білкула і запропонував йому знову посісти посаду першого міністра. Той погодився і повернувся до палацу. Що ж Білкул зробив, почувши про зухвалу вимогу володаря сусідньої країни? Насамперед пообіцяв неодмінно прислати повний глек мудрощів. Після того, узявши глек, пішов на баштан, вибрав маленьку диньку і просунув її в посудину.
Диня незабаром виросла і заповнила увесь глек. Тоді Білкул перерізав огудиння і послав диню у глечику до сусідньої країни з таким листом:«Посилаємо глек мудрості. Постарайтеся вийняти, не розбивши, те, що в ньому міститься,
і поверніть нам глечика. Якщо не зможете цього зробити — пришліть дві тисячі мірок золота.
А коли відмовитеся виконати наші умови, ми оголосимо вам війну».Володар сусідньої країни одразу зрозумів, що Білкул повернувся до палацу і що тепер краще не починати сварки з раджею. Довелося йому послати раджі дві тисячі мірок
золота й тим самим визнати, що він не зміг вийняти із глека «мудрість» Білкула.