Що робити? Невже рідні люди так і не помиряться? Як мені їх зблизити? Чи може залишити все, як є?

Чоловіка свого я дуже любила, але свекруха всіма силами намагалася нас розлучити. Вони з свекром підстроювали різні підступи, ну не злюбили вони мене. Ні мої борщі, ні котлети, ні чистота, ні їх доглянутий син, ні народження їх онука не зупинило від того, щоб нас з сином вигнати з їхнього життя і дому. У кінцевому результаті я залишилася одна, без будь- якої допомоги із маленькою дитиною на руках. Пішла в квартиру мами, а вона зайнята була завжди тільки собою.

Після розлучення мене попросили більше ніколи їх сім’ю не турбувати, не дзвонити, ні про що не просити, і онука вони бачити не захотіли. Я просила, благала їх, що наше розлучення з їхнім сином це одне – не люблять вони мене, не хочуть вони бачити мене, так нехай дитина знає, що у нього є бабуся і дідусь. Мені там заміну знайшли дуже скоро, дівчина була молода, красива і з дуже знатної і забезпеченої сім’ї.

Нам із сином нічого не залишалося, як жити і вирішувати проблеми по мірі їх надходження. Роки дуже скоро пролетіли. Зараз мені 40 і синові 20. Ми живемо двоє і у нас все добре. Недавно від спільних знайомих я почула, що моя колишня свекруха шкодувала через роки після нашого розлучення і говорила: «Перша невістка була золото, шкодую, що розлучила їх».

Мені їх щиро шкода, і в глибині душі я їх давним-давно пробачила. І сина я ніколи не налаштовувала проти них, а лише говорила: «Синку, треба всіх прощати, всі люди різні, зі своєю долею, ну ось вони такі».

Читайте також: Сестра жодного разу не приїхала допомогти матері, я все сам. Але найбільше мене засмучує те, що мама з батьком відкладають пенсію і гроші крадькома віддають сестрі, щоб я не знав. Бо то дочка!

Я пропонувала сину, щоб він поїхав до діда з бабою, адже що для людей похилого віку важливо? Це ж щастя, напевно, побачити копію їхнього сина, первістка? Але син відмовився, каже: «Не хочу, я їм не потрібен і вони чужі мені». А я з кожним днем ​​думаю, адже роки так летять, ніхто не йде назустріч один до одного, батько нічого не хоче робити, йому 50 років. Баба з дідом теж не приїжджають і не шукають з нами зустрічі майже 20 років. Що робити? Невже рідні люди так і не помиряться? Як мені їх зблизити? Чи може залишити все, як є?