Сьогодні фатальний день для моєї долі. Ми з моєю вже колишньою дружиною підписали останні документи про розлучення.

Сьогодні фатальний день для моєї долі. Ми з моєю вже колишньою дружиною підписали останні документи про розлучення. Донька залишається з нею. Як не крути, а дівчині потрібне виховання мамо, а не батьком. Чоловік має тільки підтримувати й давати всю любов, яку має.

Квартиру, машину, в цілому, все, що ми заробили, бувши в шлюбі, я залишив дружині. Занадто болісно мені буле бачити ці речі у своєму розпорядженні. Ця вся ситуація й так дається мені не легко. Через мою дурість та сліпоту, я не зміг втримати родину. Дружину ні в чому не звинувачую, навіть навпаки, прекрасно розумію. Вона постійно була сама. Навіть коли підходила до мене поговорити про свої переживання, чи з чимось порадитись, я знецінював її почуття. Мені було не цікаво, бо втомлювався на роботі тільки я…

Ми пішли до нашої квартири, я мав забрати свої речі. Зібралося їх вже чимало. Доведеться машину викликати. Поки я пакувався, Катя підійшла до кімнати, стала у дверях.

Читайте також Після пологів все тільки ускладнилось. На тисячу гривень було неможливо забезпечити всім необхідним дитину та себе.

—Я продаю цю квартиру. Ми переїдемо до іншого району. Занадто багато тут спогадів залишається за дванадцять років. Вони тиснуть на мене, не дають спокійно жити.

Як я прекрасно її розумів. По цій самій причині не захотів залишати собі нічого. Ця квартира дісталась нам важкою працею. Катя та я працювали по дві, інколи й три зміни, щоб виплатити її. Але разом нам все вдалося. Нам завжди все вдавалось, коли ми працювали разом. Чому я починаю це розуміти, тільки тоді, коли прийшов кінець? На душі аж заболіло.

Я зупинився. Взяв за ручку сумку, перекинув її вверх дном, всі речі посипались на підлогу.

-Катю, я їду з вами.