Сталося це все перед новорічними святами. Я й подумати не могла, що таке може трапитися з нашою родиною.

Звичайно, я здогадувалася, що у нього хтось є, проте в душі я до останнього сподівалася, що вона виявиться лишень короткочасним захопленням, не більше. Проте все було набагато складніше.

Читайте також Сестра та всі родичі з села мене засуджують, проте я не звертаю на це уваги.

Якось в обідню перерву я вирішила вибігти у магазин, аби придбати донці подарунок на День народження. Поряд з магазином я побачила свого чоловіка з моєю колегою Олею. Він ніжно обіймав її за талію, а вона щось мило шепотіла йому на вушко. Я не знала що мені робити, але все ж наважилася підійти. Оля не очікувала там мене побачити, а чоловік з провиною сказав:

– Поговорімо вдома?

Після роботи, я повернула додому та побачила у коридорі валізи. Чоловік вийшов до мене, але не наважувався сказати й слова. Мені було надзвичайно боляче, проте я стримала сльози. Я знала, що він не любить зайвої драми, тому скандалів влаштовувати не стала. Мій Іван був з тих чоловіків, які кохають лише тих жінок, які важко їм дістаються, тому тримати та вмовляти його лишитися я не збиралася.

Тільки згадувала, як довго він до мене залицявся. Крав троянди у баби Галі у клумбі та захищав мене від інших хлопчаків. Ми ж разом з самого дитинства. Наші батьки були сусідами… Це було перше і єдине кохання у моєму житті. Тільки я не могла зрозуміти, чому наша історія закінчилася саме так… Іван порушив тишу й сказав:

– Я вдячний тобі за все. Вдячний за нашу чудову доньку й за те, що ти завжди підтримувала мене, робила затишок в домі. Проте я без неї не можу. Будь ласка, зрозумій мене та пробач. Я дуже її кохаю.

Після цих слів він пішов і я чітко розуміла, що в цьому домі його більше ніколи не буде. Я проплакала всі новорічні свята. Добре хоч донька з чоловіком були за кордоном на той час й не бачили мене у такому жахливому стані. Потім, мені подзвонила наша бухгалтерка й розповіла про те, що майже всі знають, що Оля забрала у мене чоловіка. Тоді, я дізналася багато цікавих подробиць.

Оля була молодою дівчиною. Вона лише пів року тому влаштувалася до нас на роботу й була дуже хорошою дівчинкою. Насправді, вона дуже розумна, кмітлива та виконавча. Я просто не розуміла, як вона могла так зі мною вчинити. Виявилося, що познайомилися вони тоді, коли Іван забирав мене з роботи. Звичайно, пройти повз таку красуню важко, але я сподівалася, що кохання сильніше…

Свята минули й прийшов час виходити на роботу. Ну і як на замовлення, першою мені зустрілася Оля. Вона опустила очі й тихенько привіталася. Жінки старшого віку зайняли мій бік й навіть влаштували їй бойкот, а ось молодь просто ігнорувала цю ситуацію.

Щодня я спостерігала, як мій Іван приїздить до офісу, а Оля радісно вибігає йому на зустріч й ніжно цілує в щоку. Кожного разу, коли я це бачила, мені ніби встромляли ніж у серце! Це ж був мій Іван… такий рідний та коханий.

Потім, Оля взяла відпустку й зникла кудись на цілий місяць. Декілька днів тому, поряд з офісом я побачила автівку свого Івана. На мить я зраділа, адже сподівалася, що він приїхав миритися зі мною, але ні. Він привіз документи на розлучення. Звичайно, я все підписала, адже відмовлятися не було сенсу. Проте вдома, я знову плакала. Донька сприйняла цю новину цілком нормально, хоч і їй було прикро це чути.

Вже наступного дня Оля вийшла на роботу, а на її пальчику майоріла гарна обручка. Виявилося, що вона чекає дитину… Після цієї новини, всі забули про те, що вона зробила й почали нормально з нею спілкуватися. Тільки от я цього зробити не можу. Не можу відпустити.

Я знаю, що у 40 років життя тільки починається, проте я не можу пробачити їй те, що вона забрала у мене кохання всього мого життя. Йти з роботи я не хочу, тому що мені потрібні гроші та й робити їм такий подарунок я не збираюся. Треба якось відпустити цю ситуацію, але я просто не можу.