– Вони забрали у мене ключі від квартири, – з порога почав чоловік.
– А ти як хотів? Вони – сім’я. Ти туди ходиш, коли хочеш. Тобі подобалося, коли твоя мама до нас заявлялася коли їй заманеться, незалежно від часу доби?
– Це інше! Там – мій будинок! Я там виріс! А зараз що? Дозволу треба питати? Мені це татко заявив, що щоб прийти в будинок до мами я повинен питати дозвіл!
– Ти ще скажи, що вийшовши заміж твоя мама не перестала бути твоєю мамою і в першу чергу є їй, а вже потім – дружиною, – я ледве стримувала сміх.
– І скажу! – образився чоловік.
Негарно над чоловіком сміятися. Але він бачить трагедію там, де її немає.
Свекруха вийшла заміж кілька місяців тому. Свій швидкоплинний роман вона прокоментувала так: «Я не дівчинка вже, роками за ручку ходити. І не молодію, з часом. Чого тягнути?»
Свекруха щаслива. Вона відстала від мене, відстала від дочки. І тільки коли Олександра Михайлівна сказала в «Так!». Всім прийшло щастя. Всім, крім мого чоловіка.
За останні три роки Ілля звик, що мама постійно робила тюфтельки і варила супчики і привозила їжу до нас. Незважаючи на мною приготовану їжу, Іллі спочатку подобалося те, що мама з любов’ю приготувала. А вже потім, якщо місця в шлунку вистачить, то і мені дозволялось що-небудь поставити на стіл перед чоловіком.
Варто чоловікові забрати мене з роботи, тобто не приїхати додому в стільки, у скільки він зазвичай приїжджає, як вдома бував армагеддон. Все перевернуто, в кастрюлі на плитці кип’ятилось наша шовкова постільна білизна, дитина була доставлена з садка і стояв в кутку за непослух.
Я мільйон разів просила у чоловіка забрати ключі у Олександри Михайлівни.
– Так, заберу. Потім як-небудь. А то раптом знадобляться? Мішку з саду забрати, наприклад, коли ми кудись підемо, – годував мене обіцянками Ілля.
«Куди-небудь підемо». Так з часів її повернення, ми ходити удвох почали тільки тоді, коли у свекрухи залицяльник з’явився! В кіно? Утрьох. Свекруха сиділа, взявши сина під ручку і їла попкорн з його склянки. Ще й його годувала з рук.
В ресторан на романтичну вечерю? З мамою! Прогулятися по набережній? З мамою! Сходити в театр? Теж з мамою! Адже їй нудно, вона одна цілими вечорами вдома сидить!
Коли у неї з’явився залицяльник і вона вперше не привезла обід для синочка, я танцювала від радості. Завжди знала – ця удавана турбота про сина тупо від нічого робити. Знайшлося заняття – мужика свого обходити – відразу про сина забула.
Я рада, сестра рада. А чоловік, як блекоти об’ївся. Почав до мами їздити по 33 рази на день. Нового вітчиму допит влаштував, з пристрастю. А після – висловив мамі своє несхвалення.
– Ілля, мені плювати, що ти думаєш. Це – моє життя і мій вибір! – Олександра Михайлівна виставила Іллю за поріг.
Я коли своїй мамі про це розповіла, вона розсміялася і сказала, що моя свекруха – більше мужик, ніж мій чоловік. Не любить мама зятя, за це потурання свекровкіним примхам.
Коли ми з Іллею познайомилися, вона жила на іншому кінці країни, з новим (вірніше вже старим) чоловіком. Свою квартиру вона залишила на дітей (НЕ переписала, просто поїхала).
На весілля до нас не приїхала. Намалювалася через 10 років, не зітреш. І давай з себе турботливу матусю будувати: і син-то у неї невірний вибір зробив, і дочка-то з квартирним альфонсом зв’язалася.
Олександра Михайлівна поїхала, коли Іллі було 19, а його сестрі 17. Гаразд – мій чоловік, він повнолітнім був. Але кинути доньку-підлітка заради чоловіка? Як на мене – зозуля. Від того її потуги «дивіться, як я люблю своїх дітей», мені і здавалися безглуздими.
Ілля приїзду матері зрадів. Може, дійсно нудьгував. Може, в дитинстві материнської ласки і турботи недоотримав. Ось і став купатися в увазі матері, плювати на моє невдоволення.
Забрати у Іллі ключі від квартири, щоб не сновигав – цілком здорове рішення. Там – сім’я. І нічого сторонній людині там робити. Говорячи сторонній, я не маю на увазі – чужому. Чоловік і дружина – ось родина.
Виросла дитина не має права лізти в життя матері так само, як і вона не має права втручатися в його особисте життя. Особисте життя, вона на те й особисте.
Чоловік, на кшталт, заспокоївся. Перестав бігати по квартирі, розмахуючи руками і притих. Але почав збиратися.
– Ти куди?
– До сестри. У неї-то є ключ від маминої квартири. Дублікат хочу зробити. Просто так вони від мене не позбудуться, – повідомив Ілля і поїхав.
А я сиджу і думаю. Адже кажуть, що посієш, те й пожнеш? Свекруха так дбала про Іллю, так дбала. Тепер її черга приймати подібну «турботу». Нехай на своїй шкурі відчує, як це коли без мила в особистий простір лізуть.
Для тіста : * борошно (1100 г) * львівські дріжджі пресовані (80 г) * цукор…
А ти стоїш, ти так стоїш далеко І дні несуть у вирій журавлі, Вже рік…
Після розлучення у мене був важкий період і постійне відчуття страху залишитись без чоловічої уваги.…
Країна-агресорка Російська Федерація намагається приєднати тимчасово окуповані території України. Наразі загарбники проводять активну підготовка до…
Звільнення Херсона стане кінцем диктаторського режиму президента Росії Володимира Путіна. Після програшу йому не вдасться…
Коли я вчилася в школі, моя вчителька з мови вважала, що я маю лінгвістичні здібності,…