Сина Антон дуже любить, допомагає мені з ним завжди, але до мене ставиться дуже погано.

Все почалося два роки тому. Тоді мені було сімнадцять років. Хотілося гуляти, мама постійно нав’язувалась своїми повчаннями. Загалом, як у всіх підлітків. І тут на моєму шляху зустрівся Антон. Він не був схожий ні на кого, з ким я колись зустрічалася. Він був дорослий, сам заробляв собі на життя і красиво говорив.
Я закохалася по справжньому, але не скажу, що він був гарний, просто поруч з ним я відчувала такі почуття, про які говорять в казках.
Мамі він відразу дуже не сподобався і я, не послухавши її, переїхала до нього жити. Він був ідеальний, ми все робили разом. Моєму щастю не було меж. І ось я чекала дитину, він дуже зрадів, бо хотів дитини. Але тут, якось раптово все змінилося. Від колишнього ласкавого і люблячого Антона нічого не залишилося. Він почав випивати, мене не поважав зовсім. Не приходив ночами додому, але потім засипав подарунками, клявся, що любить мене і ніколи мені не зраджував.

Читайте також Про доньку я дбала, доглядала, але не любила. Артем припинив мене поважати взагалі, міг образити, штовхнути. Батьки кричали, що потрібно розлучатися.

Я думала, що коли появиться син, то все зміниться. Адже я сильно його люблю, і жити без нього не змогла б, але все стало тільки гірше. Сина Антон дуже любить, допомагає мені з ним завжди, але до мене ставиться дуже погано. Він вважав що “штовхнути” мене – це нормально.
Намагалася від нього піти, але повертав не раз, каже, що дорожче мене і сина у нього нікого немає. Та й йти мені нікуди, соромно перед родичами, що ось так тоді втекла до нього.
Що робити, не знаю, почуття почали проходити, всю любов віддаю синові. Сподіваюся, що може ще вийде налагодити з ним відносини