Про доньку я дбала, доглядала, але не любила. Артем припинив мене поважати взагалі, міг образити, штовхнути. Батьки кричали, що потрібно розлучатися.

Моє життя зруйноване від початку і до кінця. А ще рік тому все було прекрасно. А два роки тому я й уявити собі не могла, що докочусь до такого!
Я була молодою вродливою дівчиною, хороша робота, свої захоплення. Дуже любила Артема, не один рік. Сварилися, мирилися, нарешті, знайшли спільну мову, він запропонував одружитися. Я була в роздумах, тому що боялася, що з початком сімейного життя ми втратимо любов. Але батьки тиснули – тобі пора заміж, час підпирає, пора народжувати дітей і т.д. Я не була готова до кінця, але піддалася на вмовляння, проявила слабкість.
Ми одружилися, купили квартиру все якось занадто швидко, ми були щасливі, в домі затишок і тиша. Тільки я чекала і хотіла сина. А була  дочка. Перше розчарування. А після почалося ще гірше.

Читайте також Я дізналася те, у що не хотіла вірити. Виявляється, Ірина зраджувала мого сина.

Самопочуття погане, сил не було. Я не впізнавала себе, плакала, кричала, сварилася з усіма. До Єви не відчувала нічого. Я не вміла з нею поводитися, мене дратували її крики, мене дратували нескінченні повчання від батьків, як треба все робити. Але допомогу я була змушена прийняти, тому що потрапила в лікарню.
Але найсумніше, що всі мої близькі люди почали гнути кожен своє. Артем через місяць після пологів став качати права, йому потрібні  кожного дня свіжі супи, борщі, повні сумки їжі і – кохання. Єву він теж не любив, вона його дратувала, допомагати з нею не хотів.
Батьки намагалися постійно мене вчити, постійно тягли мене на дачу до себе, тому що дитині потрібне свіже повітря. Артем на дачу не хотів, словом – пішло-поїхало. Свекруха стала потайки інтригувати проти мене, так як її дочка, сестра чоловіка не могла мати дітей , заздрила мені. Все поступово котилося в прірву.
Про доньку я дбала, доглядала, але не любила. Артем припинив мене поважати взагалі, міг образити, штовхнути. Батьки кричали, що потрібно розлучатися. Я дивилася на своє життя і розуміла, що  все перевернулося, все полетіло шкереберть.

Через деякий час такого життя, я прийняла рішення. Сходила і подала на розлучення. Артем не зробив спроб нічого зберегти. Але я знала, що так буде краще. Він вивіз свої речі аж до дрібниць і повернувся до мами. Його долю в квартирі мені довелося викупити, щоб зберегти житло. Віддала все до копійки. Не було що їсти. Він взяв з мене грошей по повній. Аліменти домоглася через суд, звичайно маленькі. З донькою бачився, я була за. Але дуже злився.
Ми обидві захворіли, важко, температура височезна, лежали одні. Він дзвонив і говорив, що хоче бачити доньку, і казав: лікуй її швидше. Я просто поклала слухавку. Він зник. Минуло кілька місяців, життя нормалізувалася. Я трохи змирилася з самотністю, з тим, що все зруйновано. Жила скромніше скромного, грошей-то немає.

І тут дзвінок і звинувачення, чому я не прийшла на суд. Він просто пішов і з помсти подав до суду на мене, а мене і не сповістили. Вимагає зустрічей з донькою наодинці в моїй нещасній квартирі, яку мені ж продав. Довелося наймати адвоката, на останні гроші і у мами взяти в борг.
Скоро засідання. Грошей немає, і аліменти не хоче платити. Доведеться перебиратися до батьків зовсім і здавати квартиру в оренду. Тепер сиджу і згадую, яка я колись була щаслива. А зараз загрузла в злиднях, в боротьбі незрозуміло за що. Єва підросла. Вона дуже гарна, забавна і симпатична, але я все одно не люблю її, як повинна, хоч і дбаю. Вона – не сенс мого життя, а просто його частина.

Частина, через яку все розлетілося. Її присутність сковує мене в усьому, я не можу бути щасливою.Я завжди намагалася бути самостійною. А зараз я залежна від батьків знову, я як велика дитина в їхньому будинку. Вони раді мені і внучці, а я ні. Я хотіла бути господинею в своєму будинку, але все втратила. Я любила свого чоловіка 5 років, любила шалено.
Через появу доньки ми втратили нашу любов. Я розлучилася з Артемом, тому що не могла терпіти принижень від того, кого любила. Тепер я не відчуваю нічого. Ні до кого. Я знаю, що мене чекає самотність і тільки. Нікому не потрібна розлучена з дитиною. Та й мені не потрібен ніхто. Батьків не стане, дочка виросте. Порожнеча. Не хочу його бачити, не можу. Знаю, що не дочку хоче бачити, а просто нашкодити. Знаю, що якщо наодинці з нею залишиться, може зашкодити їй. Я погано розбиралася в людях. Зовсім. Єву теж шкода. Ніхто її не любить, ні мати, ні батько. Тільки мої батьки. Я тягну її, але згадуючи кожен день своє розламане життя після