Така жіноча доля втративши все Настя віднайшла кохання та донечку

Настя красива жінка.  Не один на дівчину задивлявся. Тільки ці погляди не торкалися її серця. Була переконана: якщо судилося втратити двох найдорожчих людей, значить, так її долю написано.Все плела жінка паперові квіти

Якось сиділа за тими квітами і задрімала. Наснився Насті дивний сон: ніби йде вона довгою вулицею, а назустріч –  доня у білій льолі. Настя руки тягне, а вона спокійно так – візьми яблучко. То – на щастя. Взяла. Кинулася, а у неї – руки гарячі.

Чомусь запам’ятала Настя це, хоча доня їй снилася і до того, і після того ой як часто.
Настя вже понад рік працювала у місцевій бібліотеці. Любила вона ту справу. Мабуть, тому й дітей у неї стало там повно, хоча до того колежанки жалілися, що у селі й забули вже до них дорогу, не читають нічого.

Коли діти приходили і тихенько перешіптувалися у куточку, Настя плакала. Уявляла свою доню серед хлопчиків і дівчаток. Й вона б зараз отако сиділа, зітхала подумки.
На роботу Настя ходила в костюмі, гарно викладала свої довгі чорні коси. Її врода, упереміш із вічним смутком у карих очах, видавалась такою ж дивною, як і вона сама.
Нових сусідів Настя й запримітила не одразу. Але у селі одразу пішов поголос, що вона з тим Миколою ночами разом сплять то в його, то в її хаті. Тож коли Насті сусідка таке нашептала, коли та вийшла до криниці по воду, Настя аж здригнулася.

– З яким Миколою? – не второпала зразу й подивилася так страшно, що та у відповідь тільки махнула рукою.
Настя тільки тепер збагнула, чого свекруха вже з місяць до хати й не загляне, хоч раніше щодня з роботи заходила, чому подруга Іринка вовком дивиться, бо ж вона колись Насті розповідала, що файний їй той Микола. І де вони тільки взялися на її бідну голову?

– Ти, Миколо, до мене більше свою Маринку не веди глядіти. А то вже все село гуде, – відрізала з порога.
Він лише голову опустив, мовляв, добре. А Маринка, котра за татом ховалася, не розплакалася, не злякалася, що тітка так кричить, тільки підійшла до Насті і яблучко дає.
– Воно чарівне, мені мама покійна казала. Те, у якого бочок червоний, треба з’їси і бажання загадати. І тоді збудеться точно, – каже дівча.

І тут перед очима у Насті знову зринув той сон, як її доня так само яблучко їй дала. Навіть здалося, що й сказала те саме у сні.
Розплакалася Настя, Маринку до себе тулить, а та нічого второпати не може: то кричала тітка, то раптом добра така стала.
…Тепер у Насті з Миколою росте спільний садок. Яблуневий. І хата – спільна.

Читайте також Червоне вино з винограду: рецепт