Теща продавала мою квартиру і хотіла ще собі заробити.

Моє дитинство та юність пройшли у Львові, але життя склалось так, що зараз я у Києві. Тут я зустрів майбутню дружину Юлю, ми одружились і жили разом в її квартирі. За рік подружнього життя дружинаі чекала дитину ми задумались про збільшення нашої домівки, адже скоро мав з’явитись ще один маленький мешканець. Мою квартиру у Львові ми довгий час здавали в оренду, але зупинились на варіанті нової двокімнатної квартири.

Але постало питання: як продати мою квартиру. Чи їхати самому й залишати дружину чи покластись на послуги рієлтора? «Може, моя мама поїде до тебе, поживе там трохи, і квартиру продасть?» – запитала якось Юля. Я погодився. Теща — сім’я, все-таки, не страшно віддавати їй ключі. Та й нехай відпочине, бо постійно наглядає за своєю мамою, а ми з Юлею справимось зі старенькою певний час.

Ми поїхали до них та про все домовились. Я сказав ціну квартири і віддав тещі ключі. Вона зібрала валізи й ми поїхали на вокзал. Я розумів, що квартири швидко не продаються, але за півтора місяця не було жодного запита і жодного оглядача.

«Невже ціна людей відлякує? Може, знизити?» Я вирішив зателефонувати сусідці, яка усе знала про той будинок.

Читайте також Я віддала свою рідну дитину у будинок малюка. У мене не вистачає грошей на те, аби прогодувати та одягнути дитину.

«Доброго дня, тітка Валя, скажіть, будь ласка, в нашому будинку хтось квартиру нещодавно часом не продавав? Так? А чи не підкажете, за скільки? 27 тисяч? Так ось і я таку суму прошу, а до мене жодна людина не прийшла за півтора місяця». І тут я дізнався те, від чого був у цілковитому шоку! Сусідка одразу познайомилась з тещею, і дізналась, що та приїхала продавати мою квартиру за 30 тисяч. Я перепитував, але Валя усе підтверджувала свої слова: «Та точно, точно. Я ще перепитала – а не дорого ви хочете? А вона відповіла, мовляв, люди люблять торг, ось я їм і скину 3 тисячі».

Дружина захищала маму й казала, що вона робить усе правильно. Але я стверджував, що ціна була таки завеликою! В оголошенні ціна була менша, а вона відповідала зовсім інше, тому це насторожувало покупців і вони не приходили навіть на оглядини. Я зателефонував тещі й вимагав пояснень, на що почув: «Костику, ти вже вибач мені. Так, суму збільшила, грішна. Але мені так тут в тиші й самоті сподобалося жити. Так я втомилася від бабусі! Ми ж лаємося з нею через дрібниці кожен день!»

Я не розумів, що робити. Поїхати я не міг, відпустка лише через місяць. Теща пообіцяла, що продаватиме за ту ціну, на яку вказав я. За 2 тижні уже був покупець, ми підписали угоду.

Я інколи згадую цю історію і думаю про те, що справа не в торзі і не в тещиній доброті, а втому, що вона хотіла заробити грошей. Думала, що хтось таки заплатить за неї стільки. Я нікому про це не розповідаю, бо це вже нічого не змінить і сваритись ні з ким я не хочу. Але внутрішня інтуїція каже, що я правий.