Історії

Я віддала свою рідну дитину у будинок малюка. У мене не вистачає грошей на те, аби прогодувати та одягнути дитину.

Так, ви маєте повне право осуджувати мене та казати, що я зробила вкрай не правильно.

Я віддала свою рідну дитину у будинок малюка. Чому? У мене не вистачає грошей на те, аби прогодувати та одягнути дитину. Також, коли я заробляю більше, то мені не вистачає часу на дитину. Думаю, що у дит. будинку моїй крихітці буде все одно краще, ніж зі мною.

Та знаєте, я була заміжня. Мій чоловік мав гарну зарплатню, а мені не дозволяв працювати — взагалі. Жили ми у розкішному будинку за містом. Тому, наважилися на першу дитинку.

Перші два роки все було прекрасно. Бачили б ви, як мій чоловік тішився дитиною, мені постійно дарував квіти та засипав компліментами.

Читайте також Та вона й тут мені відмовила. А ще перестала відповідати на мої повідомлення. Згодом взагалі зникла.

Якби ж я тільки знала, що це все може раптово перерватися та фатально закінчитися.

Чоловік… він загинув у автокатастрофі. Усе його майно забрали, бо вважалося, що воно було не законно набуте.

Куди мені було бігти з дитиною на руках. Сама я з дитячого будинку і своїх рідних не знаю, а друзі… Друзі були тільки тоді, коли жив мій Олексій та давав мені гроші.

Щоправда, я дуже добре потоваришувала із нашою хатньою дом. робітницею, яка мене, до речі, і прихистила на перший час.

Жили ми з сином у неї рік. Жінка старалася нам допомогти чим тільки могла. Навіть безкоштовно годувала, давала мені гроші на підгузки та одяг для малого. Одним словом, замінила мені маму.

Та Тамара Сергіївна мала своїх дітей. Як тільки вона захворіла, діти вирішили опікуватися нею, а мені не довіряли і попросили покинути дім.

Я влаштувалася на роботу. Так, я працювала посудомийкою, двірником та часом роздавала рекламні флаєри у центрі міста. Я чесно хваталася за будь-який шанс заробити. Та жити з дитиною, практично в підвалі — принизливо та дуже погано для здоров’я мого сина.

Мені не легко було зробити цей крок. Та я вимушена.

Я зараз бажаю тільки найкращого! Я обожнюю свого сина, але іншого виходу нема. Нехай він пробачить мені цей крок. Я знаю, як йому, бо була у його шкірі. Щоправда, мене відразу віддали на опіку державі.