Це була найгірша подорож у нашому житті, краще б я ще кілька років спокійно сидів вдома, ніж пережив таке.

Того літа ми з дружиною вирішили з’їздити в інше місто, взяли дітей і пошкодували про цю затію. У нас троє дітей, двоє з них двійнята, їм по три роки, синові шість років, всі вони спокійні і слухняні, тому ми вирішили взяти їх з собою. Шкода, що літаки в те місто від нас не літають, можливо, нам би вдалося уникнути жахливої ​​ночі в поїзді.

Коли в поїзді ми знайшли свої місця, то побачили на них пасажирів з верхніх полиць, вони навіть не думали піднятися з них, щоб допомогти нам поставити речі вниз. Вони сиділи і робили вигляд, що нас не помічають. Я людина не горда, голосно попросив їх встати, бачили б ви їх незадоволені обличчя…. Потім знову сіли, і продовжили дивитися у вікно, а ми абияк розмістили дітей, щоб їм було зручно.

 

Читайте також Через деякий час наше спілкування перетворилось на казна що. Вона постійно випрошувала у мене продукти.

Оскільки ми поїхали ввечері, то сподівалися, що наші сусіди ляжуть раніше спати. Я ніколи так ще не помилявся у своєму житті. Чоловік зверху почав вечеряти, при цьому зайняв весь стіл, від його їжі жахливо пахло, я ледве стримував себе.

Потім він почав пити чай, через пів години другу чашку, третю, а потім п’яту. Не знаю, як в нього все влізло, але вночі він постійно відлучався в туалет, і цим нам сильно заважав. Якби я його не попросив піти на свою полицю, мені здається, він би випив всі 10 кухлів чаю, а потім він на мене дивився так, як ніби я його чимось образив. Вже була 10 година вечора, потрібно дітей укладати, так як вранці рано вставати, але наш сусід цього не розумів. Втім, як і сусідка.

 

З сусідкою з верхньої полиці нам теж не пощастило, і це ще м’яко сказано! Хоч вона весь вечір мовчала, і адекватно себе вела, але вночі нам задала жару. Близько 11 вечора вона захотіла подзвонити своїй подрузі, говорила так, як ніби одна перебуває в цілому вагоні. Її голос, мені здається, чули всі.

Їй було абсолютно все одно, що двадцять хвилин тому ми укладали дітей спати, і намагалися розмовляти пошепки. А коли ми заїжджали в зону, де мережа ловила погано, вона буквально кричала в телефон. Від таких звуків наші діти прокинулися і почали плакати, ми з дружиною були в люті від цього, потім я не стримався і сказав цій жінці, щоб вона закінчувала свою розмову, так як це некультурно, наші діти хочуть спати, як і багато в цьому вагоні . Через кілька хвилин вона попрощалася з цією подругою і заснула, а ми з дружиною ще цілу годину укладали дітей.

Діти не звикли їздити в поїздах, і постійно прокидалися, то від стукоту дверей, то від нових пасажирів, розмов і так далі. А старший син уві сні впав з полиці, в результаті у нього на лобі виросла величезна гуля, я його ще годину заспокоював. У підсумку всі фотографії з нового міста у нього були з цієї гулею. «Весела» у нас видалася нічка, я дуже погано спав, як і вся моя сім’я, настрою з ранку вже не було, щоб гуляти по новому місту, і радіти життю.

Ще й масло в вогонь додали косі погляди наших сусідів з ранку, швидше хотілося покинути їх товариство, втім, це було взаємно. Я запропонував відразу поїхати, щоб спокійно виспатися всією сім’єю, і всі одноголосно мене підтримали.

Головне, що я зрозумів після цієї поїздки — сон і нерви — це святе! Краще пару років почекати, поки виростуть діти, накопичити грошей і їздити туди, де є прямі рейси на літаку. Нервові клітини не відновлюються, кажуть вчені, тому більше я на поїзді не поїду!