Ця чудова притча про вічне, справжнє кохання, без якої світ не може існувати

Для кожної людини поняття «любов» дуже різний і багатогранне. Без любові це життя просто б не існувала. Тому що завдяки їй в світі існує Добро, Розуміння, Радість і інші найпрекрасніші почуття.

У краю поля стояли Любов і Розлука і милувалися молодою парою. Розлука говорить Любові: «Сперечаємося, я їх розлучити?!» Любов говорить:

«Почекай, дай я зроблю до них всього один підхід, а потім ти можеш підходити до них стільки, скільки захочеш – і тоді ми побачимо, чи зможеш ти їх розлучити”, – Розлука погодилася.

Любов підійшла до молодої пари, доторкнулася до них, заглянула в їхні очі і побачила, як між ними пробігла іскра … Любов відійшла і каже: «Тепер твоя черга».

Розлука відповіла: «Ні, зараз я нічого не можу зробити – зараз їх серця наповнені любов’ю. Я прийду до них пізніше.

Читайте також: Закохана в одруженого. І роблю все щоб він був мій.

Минув час. Розлука заглянула в будинок і побачила молоду матір з немовлям, батька. Розлука сподівалася, що любов вже пройшла і тому з надією переступила поріг їхнього будинку.

Але, заглянувши в їх очі, вона побачила Подяка. Розлука повернулась і сказала: «Я прийду до них пізніше»

Минув час, Розлука знову з’явилася до них – в будинку шуміли діти, з роботи прийшов втомлений чоловік, мати заспокоювала дітей.

Розлука сподівалася, що вже тепер-то вона точно зможе їх розлучити – адже за цей час і Любов і Подяка вже давно повинні були вивітритися з їхніх сердець. Але, заглянувши в їх очі, вона побачила Повага і Розуміння. «Я загляну пізніше» – сказала Розлука.

Минув час. Знову прийшла в їхній будинок Розлука. Дивиться вона – діти вже дорослі, сивий батько пояснює щось своїм дітям, дружина щось готує на кухні.

Глянула вона в їхні очі і розчарування зітхнула: вона побачила в них Довіра. «Я прийду пізніше» – сказала Розлука і вийшла.

Минуло ще час. Заглядає знову Розлука в будинок, дивиться, а там бігають онуки, біля каміна сидить, похнюпившись, старенька жінка. Розлука дивиться і думає про себе: «Ну ось, схоже мій час прийшов».

Хотіла вона було зазирнути старенькій в очі, але та встала і вийшла з дому. Розлука пішла за нею. Незабаром прийшла бабуся на кладовищі і села біля могили. Це була могила її чоловіка.

«Схоже, я запізнилася, – подумала Розлука, – час зробило за мене мою роботу». І Розлука заглянула в заплакані очі бабусі.

А в них вона побачила Пам’ять – Пам’ять про Любові, вдячність, повагу, розуміння і довіри.