– У нас буде спільна дитинка! Уявляєте? Я така щаслива. Завжди мріяла мати дитину лише від чоловіка, якого безмежно кохаю. І ось, здійснилося. Зовсім скоро, за декілька місяців ми будемо батьками.

Жінка поїхала на тиждень у відрядження, дізналася про це посеред ночі, тому не встигла зателефонувати і попередити чоловіка, який якраз був на нічній зміни.

Маргарита завжди затримувалася у відрядженнях, але цього разу все йшло, як по маслу. Інвестори дуже швидко підписали згоду, тому і поїхала вона відразу до себе до дому, до Житомира.

Купила білет, зайшла у свій купе і побачила жінку, якій на вигляд 35-40 років.

Блондинка, струнка, гарно одягнена. Ще й у голові Маргарити промайнуло: мабуть, має чимало кавалерів. Таких красунь завжди цінують.

Причинилися двері і розпочалося знайомство:

Читайте також: Кому тепер треба та хата? Микола живе в одній кімнаті, а в інші й не заходить.Нащо йому стільки території, городів, такої хати? То за молодості того хотілось. А тепер все б віддав за дитину та онука.

– Доброго дня, я Маргарита, а як вас звати?

– Добрий. Я Анна, дуже приємно.

Жінки розклали свої речі, замовили чай і продовжили діалог:

– А куди ви їдете? — запитала Анна.

– У Житомир. — відповіла Маргарита і відразу почала розглядати чи нема часом обручки на руці її сусідки.

Надто симпатична вона для того, аби досі бути незаміжньою.

– Справді, у Житомир? Я теж! Нам, мабуть, разом виходити.

– Мабуть. Я до дому їду, до чоловіка, а ви Анно?

– Ой, не повірите. Я вже два роки зустрічаюся з своїм майбутнім чоловіком, але ще так ніколи і не була у нього. Він постійно приїздив до мене, навіть з батьками та родичами вже знайомила його. Ось це зранку зателефонував, запросив до себе, а я зраділа і погодилася. Навіть з роботи толком не відпросилася. Ось, телефоную йому, а він не відповідає. Як мені з ним зустрітися, коли я навіть не знаю де він живе? А він ще й не знає у якому я вагоні. От халепа. Чому він не відповідає на дзвінки?

– Може, він просто телефон загубив? – хотіла якось заспокоїти Анну Маргарита.

– Я дуже на це надіюся, бо маю для нього гарну новину, яку можна розповісти тільки на живо, бо по телефонній розмові це зовсім не те.

– І що за новина? — з цікавістю запитала Маргарита.

– У нас буде спільна дитинка! Уявляєте? Я така щаслива. Завжди мріяла мати дитину лише від чоловіка, якого безмежно кохаю. І ось, здійснилося. Зовсім скоро, за декілька місяців ми будемо батьками.

– Круто! Я вас вітаю! Справді, я щиро радію за такі пари, адже у мене з чоловіком нема дітей. Ми вже витратили чималу суму, а все ніяк не виходило, тому вирішили жити для себе. Чоловік, наче не проти, вже звикли.

Здійнялася пауза і пролунав телефонний дзвінок до Анни.

– Любий, це ти? Яка я щаслива, що ти вийшов на зв’язок! Рідний, я вже їду! Зі мною також їде жінка з твого міста. ми у 12 вагоні, тому зустрічай на пероні.

Промайнуло три години, наче, як дві хвилини. Жінки встигли переговорити усі теми і ось, станція Житомир.

Чоловічий силует, який тримає квіти виднівся на пероні:

– Андрію! – щасливо прощебетала Анна.

– Андрій? – здивовано вигукнула Маргарита.