У нас зараз дуже складна ситуація, бо наша донька вже як три роки закінчила своє навчання у вузі, але одразу нам повідомила, що працювати за здобутим фахом вона не збирається.

В народі кажуть, що малі діти – малі пр0блеми, а великі – великі проблеми. Я в цьому переконалась на власному досвіді, моїй доньці двадцять п’ять, але ми все її ще утримуємо. Доньку не зупиняє навіть те, що ми пенсіонери. Я вже більше трьох років, як на пенсії, а чоловік ще підробляє.

 

У нас зараз дуже складна ситуація, бо наша донька вже як три роки закінчила своє навчання у вузі, але одразу нам повідомила, що працювати за здобутим фахом вона не збирається. Каже, що це невдячна справа цілими днями працювати в офісі з купою паперів, отримувати копійки та ненавидіти своє життя.

Читайте також Вона з подругою обговорювала хлопця, який по словам дружини був “ просто звір у ліжку” тому у неї все тіло у синцях.

Каже, що має зовсім інші плани на це життя, хоче працювати художником. Ще поки вчилась то ходила в художню школу і зараз змогла собі знайти роботу ілюстратором. Виходить в неї ніби добре, але біда в тому, що такий фах не завжди прибутковий. Зараз вона реєструється на різних сайтах де знаходить замовників.

 

Спочатку ми були раді, що доня знайшла себе і її хобі стало роботою. Але потім з’явились перші труднощі, а саме те, що на розкрутку треба багато часу і зусиль. Його пройшло вже не мало, але краще не стає. Замовлень не дуже багато, а якщо є, то вони не часті. Якісь гроші вона заробляє, але це варто сприймати як підробіток, бо жити на них неможливо зовсім. В цій сфері не може бути стабільного доходу.

 

Ми вже не раз говорили їй, що варто шукати стабільної роботи. Є ж варіанти, коли працюєш дома, але маєш нормальну зарплату з регулярними виплатами. Але вона ж не слухає, каже, що ми її взагалі не розуміємо.

 

Ситуацію ускладнює ще й те, що у дочки дуже скритний характер. Вона живе від нас окремо і ніколи нам нічого не розповідає. Якщо питаю у неї: «Як справи?», То вона завжди відповідає: «Нормально». Якось раз ми перестали їй грошима допомагати, тільки мене надовго не вистачило. У мене душа на частину рветься, а раптом вона там зовсім голодна сидить.

 

Як далі жити, навіть не уявляю. Нам немає з ким порадитись та й що тут порадиш. Написала я це все для того, щоб хоч якось виговоритися. Сподіваюся, що, хоча б з часом дочка зрозуміє, що вона вже в такому віці, що повинна сама собі на життя заробляти, а не з батьків-пенсіонерів тягнути.