У пам’ять про мою любу подружку Вірочку, яка покинула мене і цей світ 20 років тому, хочу розповісти історію, що повністю характеризує цю прекрасну, світлу та неймовірно добру людину.

Я і Віра познайомилися на вступних курсах до інституту. Так склалося, що ми довго не могли поступити на навчання, хоч по-справжньому марили цим. Цілих 5 років нам знадобилося, аби отримати дозвіл на навчання і почути омріяне: “ви вступили”. Втім, впродовж цього часу ми дуже здружилися. Навіть більше: я сприймала

Віру, як свою старшу мудру сестру. Тому коли я познайомилася з Ігорем і закохалася у нього по вуха – Віра була першою людиною, котра дізналася про мої почуття. Першою вона знала й про те, що ми почали зустрічатися, а потім, що Ігор вирішив їхати до мене свататися і знайомитися з моєю мамою. Ігор і Віра мешкали і вчилися в одному місті, а я обласному центрі, що розташовувався у сусідній області. Спілкування, здебільшого, відбувалося через листи.

Ігор повідомив, що чекатиме мене такого-то-такого дня на залізничній станці у моєму селі, коли я повертатимуся з навчання, а потім ми разом підемо до моєї матері знайомитися. Я хотіла за Ігоря заміж, але зовсім не бажала знайомити його з матір’ю. Мама ростила мене одна. У нас були дуже складні стосунки, вона до останнього була проти Ігоря в моєму житті, змалечку в усьому обмежувала, контролювала, заставляла працювати прибиральницею у бидинку пристарілих, а всі гроші забирала собі.

Попри те, що зарплату я отримувала непогану, вдома завжди бракувало їжі, а ще постійно було брудно, бо мамі було байдуже до того. Лише зараз, з часом, я розумію, що це вилазили назовні перші прояви психічної хвороби – деменці. Зараз вона проходить лікування і я стараюся ставитися до неї з розумінням і в усьому допомагати, а тоді я була просто ображеною дочкою, якій соромно познайомити майбутнього чоловіка з тещею.

Читайте також Дідусь – людина старого гарту, за своєю пасією доглядає за всіма правилами: парк, кіно, знайомство з родиною. Дідусеві діти приділяють їй більше уваги, ніж рідні.

У відчаї я написала про свої переживання Вірочці і відправила листка. Через кілька днів, прокручуючи в голові найгірші сценарі, я сіла на потяг, а вже за кілька годин у рідному селі мене зустрів Ігор з оберемком квітів. Ми вирушили до мого дому, а по дорозі я всіляко намагалася його підготувати до не найкращої картини вдома і поведінки матері.

Натомість, коли я зайшла до хати, була просто вражена! Все сяяло чистотою: вікна вимиті, фіранки і скатертини перепрані, усе чисте, підметене і речі, як не дивно, стоять на своїх місцях. Спершу я не могла повірити, що потрапила до свого дому і думала, що заснула в поїзді і це все мені сниться поки їду.Ми почастувалися. Знайомство пройшло гладко, мама нас поблагословила і Ігор поїхав. Я не витримала і спитала маму, що ж сталося, чому в нас дома так чисто, як ніколи.
– Та твоя Віра вчора приїхала і все тут вимила, вичистила. Я думала це ти їй веліла. Файна вона дівка. – відповіла мама.
Тоді в мене навернулися сльози, адже я ж навіть ні про що не просила і не очікувала, що вона так відгукнеться на мої переживання. Без попередження, без користі для себе, без вагань Вірочка допомогла мені та проявила себе справжньою подругою і Людиною.

Вона була дружкою на нашому з Ігорем весіллі, а потім і хрещеною мого синочка. Коли через 10 років забрала страшна невиліковна хвороба, зізнаюся чесно, я ледь пережила цю втрату. Але рада, що вона і по цей день навідується до мене у снах, де я не перестаю дякувати Вірочці за доброту.