В мене вже є тато, з дитинства зі мною Другого я не знаю. А ти мені чужий.

Вони пустили мене у свою сім’ю в той момент, коли я майже розчарувався в житті, в людях, ходив неприкаяний. Я з самого початку зголосився дати донечці своє батьківство. Тим більше ця графа у свідотстві пустувала. Та дружина сказала не поспішати. Все встигнемо. Мене така відповідь трішки засмутила, але нічого не мав проти. Все ж таки, частенько буває так, що гуляє собі парочка разом, кохають один одного і клянуться у вічній вірності. Та як тільки приходить новина про дитину, хлопець відразу зникає і від потомства відхрещується.

До донечки я з першого дня прикипів душею. Як ще воно мало бути? Рідна кров моєї коханої — моя кров. І ніяк по другому! Не той батько, хто родив, а той, хто любить і турбується! Пізніше щастя моє збільшилось вдвоє — кохана подарувала мені синочка. Що ще хотіти? Красуня дружина, ще красивіша доня, та й син підростає. Краще й не вигадаєш. Робота радує грошима, вистачає на все і навіть більше, дружина ласкава ніжна і справжня господиня. А ще через рік у нас з’явилась друга донечка!

 

Читайте такожКілька місяців тому ми, нарешті, повністю виплатили кредит, і через кілька днів чоловік приголомшив мене своїм рішенням — він подає документи на розлучення.

 

Мабуть, для прохожих я виглядав наче божевільний, такий радісний і щасливий ходив усюди. Мав аж троє прекрасних діточок! Найстарша донечка росла по годинах, уже й мамі помічницею стала. Така чуйна та мила, мене також татком вважала з першого дня. Навіть не сумнівалась, що їй рідний батько. Вона ж така маленька тоді була, може вже й забула наше знайомство. Тому й в пам’яті ми з мамою у неї завжди разом були.

 

Деколи я починав з дружиною розмову про батьківство, але воно все чомусь відкладалось. “Є про що подумати, крім цього”: говорила вона весь час. Але коли старшенька вже мала переходити до третього класу, дружина раптом уточнила, чи не передумав ще я стати офіційним батьком дочці. Звісно, що не передумав!

Це ж моя дитина, в серці знаю, але треба ще на папері все записати. Документи усі швидко оформили, донечка почала носити моє батьківство. Як же довго я цього чекав. Тепер маю троє дітей! І не просто, а по документам. Пізніше наважився і спитав у дружини, чому вона уникала цього кроку стільки років? І ви уявіть, що вона відповіла: сказала, що думала покину їх, як той перший. Злякаюсь дітей і покину! Або її розлюблю.

 

Так відразу злився, кричав, не розумів, як вона могла про мене таке подумати. Коли трохи охолов, то дійшло — так само страшенно боявся, що зникнуть вони з мого життя як і з’явились. Хіба могла вона мені після такої образи повірити раптово?

Та ми швидко помирились, попросили один в одного пробачення. Та й зажили знову в злагоді та мирі. І так добре на душі стало. Вже багато часу спливло з того дня. Донечкам виповнилось уже 20 і 12 років, а синочок школу закінчує, ось — ось 17 буде. Старша в медичний інститут сама вступила за конкурсом, в тайні від нас, ні слов ане сказала.

Так горжуся нею, до чого славна дитина виросла! А ми також тихенько, щоб не знала, збираємо їй на власне житло. Аякже! Молода, розумна, лікарем буде, нехай наукою займається, в ми допоможемо матеріально. Стараємось встигнути, щоб на випускний ключі вручити. Але щось я відхилився від основного.

 

Майже підійшли до основного. Саме зима була, донька чергову сесію здавала. А тут на тобі! Прибула вона до нас у вихідні, як завжди. Живемо ми за містом, у великому селі. То вона поки на навчанні живе у гуртожитку, а по вихідним нас навідує. Тільки з дороги приїхала і пішла з мамою своєю на кухню вечерю готувати. Меші по своїм кімнатам сиділи. Аж тут проходив повз кухню, чую шепочуться.

Я так зазвичай не звертаю увагу на чужі балачки, а тут, думаю, послухаю про що мова. Дочка й розповідає, що вже пару тижнів якийсь чоловік за нею ходить далеко позаду. Але не зачіпає, просто дивиться куди вона піде. Вона вже стала боятися, то весь час просить когось її провести. В середині все похололо, як я почув таке.

Зі зміни відразу відпросився, міг таке зробити, бо ж і так на переробіках постійно. А на початку тижня ми втрьох приїхали до міста. Треба було ж перевірити, хто ж це такий її переслідує. Краще б ми його не бачили. Дружина коли вгледіла, бліда стала як вапно.

Мені навіть пояснювати нічого не треба — блудний тато з’явився. Я зуби оскалив наче звір, моїх дітей ніхто не сміє турбувати! Та дивно мені стало, чого ж дочка його не впізнала, схожі з нею як дві краплі води. Вона така прискіплива завжди до всього. Але ж не знала його і не пам’ятала, як мала здогадатись?

Боявся, що роздеру його, як дочка зайде до інституту. Це ж треба! Все її життя вештався по світу, а тут з’явився! Та поки думав як і що казати, не знайшов серед прохожих. Тиждень місця собі не знаходив, не знав куди примкнутись від нервів.

І тут збирались до сну, вечір вже був, пізно, приходить! І каже; “Поздоровайся, дочко, з татом”. З татом? Це він себе татом називає? Таких як ти і ворогу не бажають за тата мати! Хіба би думав, що вони з матір’ю їсти будуть, де жити чи на що? Я на дві роботи ходив, аби їй відмови ні в чому не було, аби житло їм збудувати! Від матері ж батьки відвернулись, як вона з дитиною на руках прийшла! Ти думав за неї, що вона усім їм скаже і куди піде??? Ні, ти сама по собі виросла, вигодувалась, а батька, будь добра, шануй!

В матері мову відняло, дочка зовсім не розуміє, що робиться, а лиш думаю якби не прибити його як мураху паршиву. Аж раптом… Дочка бере і питає мене: “Це тому я так на нього схожа а не на тебе? Бо він мені рідний?”. І що я їй скажу? Очі закрию, щоб не дивилась? А ледь зміг вимовити: “Я тобі рідний, лиш на папері…”. А вона таке зробила, що до сьогодні мороз по шкірі.

Вона повернулась до нього і сказала: “В мене вже є тато, з дитинства зі мною Другого я не знаю. А ти мені чужий. Слухайте, не пам’ятаю чи плакав навіть коли. Певно, що не було такого. Хіба як хлопчиком ще був. А тепер заплакав мов дитина малолітня. От де справжня любов дитина і батька! І не змушена, а справжня. І яка різниця, схожа вона на мене чи ні! Я їй батько даний богом, офіційно, і ніхто не може цьому суперечити! Дочка закрила перед його носом двері, геть не попрощалась. Вона не знала цього “батька” в дитинстві, не хоче й зараз знати. Так само як і він не хотів знати їх з матір’ю багато років тому.

Після цього ми стали ще ближчі один з одним. А меншим навіть не сказали. Для чого їм душі тривожити? Саме в той день обоє гостювали у моєї тітки. Я вам хочу сказати, не цурайтесь жінок з дітьми. Це я до чоловіків. Ви ніколи не знаєте, яка там трагедія в неї за плечима в неї може бути. Скільки б тих дітей не було, це ж все маленькі діти. В кожного з ним мають бути і мама і тато. Найперша опора та підтримка. А навіть якщо вже й дорослі ті діти, то можна з усіма домовитись. Ви ж завжди старші і розумніші. Та й терпіння треба проявляти. А з часом буде все! Лишень зачекати, якби важко деколи не було! І вам бажаю лише найкращого.