Відчинивши вхідні двері, вона ледь не втратила свідомість: на порозі стояла коляска з немовлям.

Дівчина лежала в ліжку, адже це був її вихідний день.

Анна глянула на годинник й вирішила ще годинку поніжитися в ліжку. Як раптом пролунав дзвінок у двері. Анну це дуже здивувало, адже вона нікого не чекала.

Спершу вона подумала, що це їй здалося, однак дзвінок знову повторився. Дівчина встала з ліжка та накинула на себе халат. Дзвінки так і не припинялися. Вона глянула у вічко, проте там нікого не було. Вона здивовано постояла ще декілька секунд, а потім пішла на кухню. Дівчина подумала, що хтось просто грається.

Після ранкової кави Анна зібралася іти в магазин. Відчинивши вхідні двері, вона ледь не втратила свідомість: на порозі стояла коляска з немовлям.

Анна почала оглядати під’їзд, адже була впевнена, що батьки дитини мають бути поруч. Через декілька хвилин дівчина зрозуміла, що дитину швидше за все підкинули, і все це відбувалося в той час, коли вона чула дзвінок у двері.

До того ж поруч з нею лежали пляшечка з молоком, кілька памперсів і записка на клаптику паперу.

На записці не було вказано імені, а лише перелічувалися обставини, чому матір залишила немовля. Мовляв, вона ще навчається, грошей на утримання не має, й горе-матуся не знайшла кращого виходу. Ще й в кінці благала Анну подбати про її доньку, яку звуть Олена.

Дівчина вирішила забрати дитину, щоб нагодувати й помити, а тоді вже думати, що робити з нею надалі.

Читайте також За неповних три години вони, здавалося, розповіли один одному про все-все. З того часу вони завжди разом.

– Доведеться мені з тобою познайомитися, – сказала дівчина і усміхнулася.

Анна ніколи не залишалася з маленькими дітьми, тому вона взагалі не знала, як поводитися з немовлям. Весь вечір пішов на те, щоб привести дитину в порядок. Тому не дивно, що вони з немовлям заснули разом.

З відрядження повернувся чоловік Анни, який був ошелешений. Він дуже дивувався, чому його Анна не звернулася в поліцію. Так і зробили. На час пошуків рідної матері, Анна погодилася доглядати дитину й взяти її під свою опіку.

Анна вже за декілька днів відчула себе справжньою матір’ю. Вона з задоволенням доглядала за Оленкою, міняла їй підгузники та гуляла. Подружжя живе разом вже протягом 8 років, але спільних дітей у них не було. Так вони вирішили удочерити Оленку.

Сам чоловік годинами, не помічаючи, проводив час з малятком, а потім перейнявся любов’ю настільки, що сам завів розмову про те, щоб вони стали прийомними батьками.