Вона мені порадила, що потрібно жити для себе, а у дітей уже своє життя, нехай самі собі раду дають. Але я так не зможу, вони – і є сенс мого життя. Але, на жаль, про мене вони так не думають.

Я завжди йду до сина й невістки допомогти їм щось, а головне – на городі, бо вони не встигають, обоє працюють, мають двоє дітей-школярів. Не знаю, подобається їм це чи ні, але допомога моя їм точно не зайва. Так от. Прихожу я, працюю у них, невістка й син зазвичай якимись своїми справами у вихідні зайняті. Але онуки могли б мені щось допомагати, але ні, вони сплять. Онучці Тані 11 років, Олежику – вісім. І вони у вихідні дні сп спллять до обіду. Я такого не розумію.

Ну не було в нас такого, щоб ми до обіду спали. Прокидалися разом з батьками, вчили уроки, якщо треба було, допомагали батькам, а потім вже бавилися. А тут прийшла сьогодні до них щоб допомогти на городі, 11 година дня, а внуки ще сплять. Почала будити внучку, щоб йшла мені щось допомага, а вона мені: «Не заважай спати, бабусю! Тобі треба – сама й працюй!»

Сказала я це невістці, а вона мені:

– Ну мамо, дійсно, не чіпайте дітей, вони вчора пізно лягли.

Я намагалась їй пояснити, що з таким підходом виростуть з них егоїсти й ледарі. На городі я була майже до вечора, ніхто так і не вийшов до мене. Син лише в кінці допоміг мені лозу обрізану прибрати. Я навіть вечеряти з ними не схотіла, хоч невістка і запрошувала. Та я пішла додому, бо дуже прикро на душі було. Навіть з внуками спілкуватися не хотілося.

Читайте також: Є люди з якими безглуздо розмовляти, будучи нещасними самі, вони намагаються отруїти життя іншим.

Вечором до мене на чай моя сестра прийшла, вона недалеко від мене живе, ну я їй і пожалілася, розповіла все.

Вона мені порадила, що потрібно жити для себе, а у дітей уже своє життя, нехай самі собі раду дають. Але я так не зможу, вони – і є сенс мого життя. Але, на жаль, про мене вони так не думають.