Виявилося, що брати просиділи в холодній хаті шість днів. Якби не пильність сусідки, невідомо, врятували б їх.

Два маленьких хлопчика жили в селі з мамою. Тата вони ніколи не бачили. Втім, і мати теж бачили нечасто – жінка залишала синів одних, тікаючи на “побачення” до чергового кавалера. Якось раз сусідка помітила, що аж надто довго не видно біля будинку матусі, і зателефонувала в поліцію.

На виклик приїхала група, в складі якої, крім співробітника у справах неповнолітніх, був і Сергій.

– Коли ми зайшли в будинок, сеpце стислося, – згадує Сергій. – Я бачив багато чого, але щоб таке і в наші дні!

У домі збите вікно, яке трирічний Максим затикав речами, щоб не дуло. Адже на дворі березень! Ні подушок, ні штор, ні продуктів. Старший з хлопчиків, Максимко, економив єдину булку, яка у них з братом була: давав Дмитрику трохи погризти хлібця, а потім ховав буханку – не знав, скільки їм доведеться ще сидіти одним. Щоб зігріти братика, загорнув його в матраци.

Читайте також: Наостанок він вирішив мене підколоти, мовляв у нього нова пасія і вона всього на 3 роки старша за нашу дочку.

У мене в голові відразу промайнуло – “заберу їх”, а вголос запитав: “Поїдете до мене?” Але вони тоді злякалися. І тут Максимко, подумавши, як закричить: “Тату, і як я тебе відразу не впізнав!”

– У мене по руках біжать мурашки, і сльози навертаються… тут неможливо залишитися байдужим… – досі хвилюючись, затинається Сергій.

Виявилося, що брати просиділи в холодній хаті шість днів. Якби не пильність сусідки, невідомо, врятували б їх. Хлопчаків відразу відвезли в лікарню: підлікувати, відмити і, звичайно, нагодувати.

Сергій же подзвонив дружині Олені і захлинаючись розповів про діток. На ранок вони вже разом поїхали провідати хлопчаків в лікарню, набравши фруктів та іграшок.

– Я відразу зрозуміла, що це серйозно, як тільки Сергій зателефонував, – каже Олена. – Нашому маленькому синові тоді тільки рік виповнився. (А ще у Олени було три дочки від попереднього шлюбу). І, прийшовши додому, чоловік просто місця собі не знаходив. Сидить, мовчить, сам в своїх думках. “Давай їх заберемо, Олено!” – це вже і не обговорювалося. Подружжя відразу накупили дітлахам одягу, так як у них зовсім нічого не було. Олена з однорічною дитиною на руках обійшла всі кабінети і відстояла не одну чергу, щоб зібрати всі папірці на усиновлення. Мамою і татом Сергія і Олену дітлахи стали називати ще в лікарні.

Зараз Максиму 5 років, Дмитрику- 4. Максим міркує як дорослий. У всьому копіює тата Сергія.

– Як побачить квіточку, тут же зірве і несе її мені, – сміється Олена. – Стільчик принесе і поставить поряд, щоб сіла і відпочила, піклується, щоб пообідала вчасно. Каже: “Знаєш, мамо, я буду як наш тато. У мене буде велика сім’я, будинок і я ніколи не кину своїх дітей!”.